ПАРАТЕКСТ ЯК СКЛАДОВА ДРАМАТУРГІЧНОГО ДИСКУРСУ РЕАЛІЗАЦІЇ АВТОРСЬКИХ КОМУНІКАТИВНИХ СТРАТЕГІЙ

Анотація

У статті аналізується специфіка поділу драматичного тексту на основний та другорядний, виникнення та еволюція поняття «паратекст», роль та значення комунікативної стратегії авторської присутності на рівні паратексту. Головною метою є визначення лінгвістичних та позалінгвальних механізмів комунікативної взаємодії всіх учасників комунікації з використанням драматичного тексту, що включає паратекст, а також особливостей його трансформації та переходу від художньої до сценічної комунікації в сучасному «постдраматичному» театрі з провідною роллю режисера порівняно з драматургом.

Авторський паратекст позначає графічну та візуальну матеріальну межу тексту, а також реалізує КС авторської інтерпретації твору, критичне осмислення традиційних та інноваційних підходів до жанрової специфіки твору.

Сценічний спосіб втілення паратексту як КС авторської присутності передбачає «правильну» інтерпретацію тексту п'єси режисером. З точки зору теорії комунікації та реалізації комунікативних стратегій, ми пропонуємо трактувати драматургічний текст як особливу художньо-сценічну одиницю, яка структурно складається з основного тексту твору та паратексту, що об'єднані в єдиний текст літературного твору, що розглядається як комунікативне явище в площині дискурсу. Пропонується поділити паратекст на умовно-нормативний та вільно-асоціативний, відповідно до етапів розвитку театру (від драматичного до режисерського), враховуючи класичний, тобто нормативний, номінативний, з невеликою кількістю ремарок та суворо ієрархічним переліком ознак, текст драматургічного твору, та протилежний некласичний, з використанням епітетів, метафор, порівняльних та умовних конструкцій, вільних від авторсько-драматургічних можливостей режисерської інтерпретації тексту в сучасному «постдраматичному» театрі.