Антропоніми в ідіостилі Ірен Роздобудько (на матеріалі художніх текстів «Ґудзик», «Ґудзик 2. Десять років по тому»)

Анотація

Різновид онімів – антропоніми, або власні назви, представляють собою клас слів, що не мають семантичної структури, не вказують на особову характеристику та виконують лише номінативно-когнітивну, розрізнювальну (відокремлювальну) та ідентифікуючу функції в мові. Метою статті є ретельне дослідження ідіостилю І. Роздобудька, зокрема, аналіз власних назв – антропонімів у дилогії українського письменника: характеристика онімів за семантикою, структурою та походженням, а також висновки щодо сучасного українського антропоніма. Методи дослідження. Дослідження проводилося з використанням основних загальнонаукових методів аналізу та синтезу, лінгвістичних методів – описового, структурного, порівняльно-історичного. Описовий метод узагальнив фактичний матеріал. Структурний метод сприяв інвентаризації та систематизації мовних явищ. Порівняльно-історичний метод висвітлив походження номенів. Висновки. Оніми знаходяться на перетині чотирьох галузей мовознавства – ономастики, граматики, етнолінгвістики та лінгвістики тексту. У художньому тексті власні імена забезпечують текстову категорію відліку, ілюструють хронотоп (час-простір) та «заголовок» – змістовно-фактичну інформацію. Сюжетна лінія твору пов’язана з антропонімами. Авторка обирає імена персонажів відповідно до місця та часу дії, тенденцій, що панують у суспільстві, та власних уподобань. У художній дилогії І. Роздобудько широка палітра антропонімів представлена ​​різними іменами (однокомпонентними, двокомпонентними, трикомпонентними), прецедентними іменами та прізвиськами людей. Серед імен людей є українські імена, грецькі та латинські імена, адаптовані в українській мові, які через церковнослов’янську мову потрапили до давньоруської, та іноземні імена