Православна церква свв. Архангелів Михаїла і Гавриїла в Роші: від дерев’яної церкви (1768) до мурованого храму (1900)

Анотація

Мета статті — реконструювати історію православної церкви Святих Архангелів Михаїла та Гавриїла у передмісті Чернівців, у Роші, за період австрійської адміністрації (1774‑1918) – від будівництва першої дерев'яної церкви (1768) до будівництва нової мурованої церкви (1900). Дослідження спрямоване на аналіз сакральної наступності, адміністративних та фінансових механізмів будівництва храмів, ролі мирян у збереженні релігійної ідентичності, а також вивчення матеріальної частини православної культури в багатоконфесійному міському просторі. Актуальність теми. Розвиток релігійної інфраструктури Роші відображає ширші процеси модернізації православного життя в міських передмістях Габсбурзької імперії. Аналіз місцевої церковної сфери дозволяє краще зрозуміти способи адаптації громади до імперської церковної політики, конфесійної конкуренції та урбанізаційних трансформацій. Основна увага приділяється функціонуванню місцевої церкви як центру релігійної пам'яті, простору для публічних зібрань та носія культурної традиції, яка збереглася навіть після фізичного руйнування храму у ХХ столітті. Стаття написана в рамках міжнародного дослідницького проєкту «RESTORY» (HORIZON-CL2-2023-HERITAGE-01-№ 101132781), присвяченого вивченню місцевої пам'яті та культурної спадщини. Наукова новизна. Вперше, на основі широкої джерельної бази, в науковий обіг введено низку архівних документів, що висвітлюють стан старої дерев'яної церкви, її інвентар, страхування, ремонт та підготовку до заміни новою церквою. Розкрито зміст кошторису та тендерної документації на будівництво церкви 1900 року із зазначенням імен підрядників та сум платежів. Відтворено персональний склад духовенства та активних парафіян, описано обставини ремонту парафіяльної будівлі та роль меценатів у матеріальному забезпеченні парафії. Вперше локалізовано місце старої церкви та реконструйовано її подальшу долю на основі експедиційних досліджень 2024-2025 років, які включають усні та історичні свідчення та сучасний стан сакрального простору. Представлено нові факти щодо спроб парафіян Манастирської церкви відокремитися від парафії Роші. Проаналізовано функціонування храму як центру громадських дій, конфесійного опору та сакральної уяви. Матеріали, опубліковані в цій роботі (включаючи архівні документи та фотографії з польових досліджень 2024‑2025 років), вперше вводяться в науковий обіг. Висновки. Православна церква в Роші за австрійського періоду стала прикладом стійкої сакральної спадкоємності, яка зберігалася попри політичні зміни, економічні труднощі та міжконфесійне суперництво. Від дерев'яної будівлі XVIII століття до кам'яного храму початку XX століття церква залишалася не лише релігійним центром, а й об'єктом місцевої ідентичності. Громаді вдалося зберегти свою культурну спадщину навіть після втрати культової споруди: через передачу ритуальних предметів, ритуальне переосмислення простору, усну пам'ять та символічне відновлення в нових умовах. У статті підтверджено важливість міждисциплінарного підходу – поєднання архівного аналізу та усної історії – для глибшого розуміння функціонування православних громад на місцевому рівні.