Cутність і ґенеза АІ як метажанру

Анотація

Першою задекларованою метою пропонованого дослідження було формування класу комбінаторних конфігурацій, що реалізується в складових елементах (з їхніми зв’язками) метажанру альтернативної історії в українській та інших вітчизняних літературах. В українській літературі поняття альтернативної історії як явища літературного процесу чітко окреслюється в постпостмодернізмі та постмодернізмі. Він пов’язаний із 70-90-ми роками ХХ століття та першим десятиліттям ХХІ століття. Хоча зразки творів АІ, як явища, відомі ще з початку ХХ ст., як на материковій Україні, так і твори, що були написані чи опубліковані в еміграції (наприклад, В. Винниченко «Сонячна машина», 1920 р., М. Чайковського «За владу сонця», 1918). Перелік українських письменників, які створили «чисті» зразки творів АХ та «Н жанру + АХ», триває в період творчості В. Базіва, О. Бердника, І. Білика, М. Бриних, В. Владка, В. Даниленко, Р. Іванченко, Ю.А. Лукшиць, В. Кожелянко, Р. Іваничука, М. Кідрука, О. Меньшова, Вал. Шевчука, Ю. Щербак, Я. Яновського. Найвідоміші дослідники творів жанру альтернативної історії - Г. Уайт (США), Р. Кацман (Ізраїль), Дж. У. Кемпбелл (США), Дж. Клют (США), В. Коллінз (США), Р. Коулі ( США), В. Лещенко (Росія), А. Ройф (Росія), Н. Черна (Росія), М. Шнайдер-Маєрсон (США) та ін. Філософія історії знову повернулася до полеміки між історією та адептами роману, яка тут досліджувалася вперше, і в цьому полягає новизна студії. Ще у XVIII столітті Д. Дідро, говорячи про С. Річардсона, порівнював «Історію» як поганий роман із самим романом, вказаним як хороше. Саме роман, на думку О. Тьєррі, висуваючи чіткі й послідовні принципи розуміння, більшою мірою наближається до істини, аніж присипана пилом історія, здатна лише накопичувати факти без їх внутрішнього логічного зв’язку. Довга та заплутана історія існування історичного роману, зокрема в англійській (В. Скотт) та французькій літературах (Ж. Мішле), дещо розділила ворогуючі табори візіонерів та істориків. В літературознавчих дослідженнях історичної науки та художньої літератури все більше усвідомлюється прагнення людини щось змінити в історії, щоб повернути її в правильне русло. Підміна фактів чи їх трактування лише політизує історичну хроніку та саму історіографію, але не дає бажаної корекції історичної сучасності. Письменники розуміли логіку подій, особливо на певній хронотопній дистанції, накладаючи історичні факти на вже відомі схеми історичних подій минулих епох. Історичні прогалини та моменти, які найбільше цікавлять зарубіжних письменників, стосуються переважно історії воєн і рубежу століть, а також стосуються історії християнства. Натомість твори АХ в українській літературознавчій практиці стосуються передусім вітчизняної історії (часто політичної) або належать до часів Київської Русі та християнізації українських земель (І. Білик «Меч Арея», «Похорон богів» тощо). , «Не дратуйте грифонів», В. Владко «Нащадки скіфів»), або до ХІХ – початку ХХІ ст. (О. Ірванець «Рівне-Ровно», Я. Яновський «Долина Бельведер», Ю. Щербак « Time of the Deathrists» і, звичайно, дефіладна серія з трьох романів В. Кожелянка). Методи дослідження порівняльний, описовий, історико-хронологічний. Висновки. Тож художня література ХХ-ХХІ ст., поступово запозичуючи схеми та матриці інших жанрів художньої літератури, стає також жанром, який використовує досягнення своїх колись допоміжних жанрів, зокрема альтернативної історії. Тож відбувається два процеси одночасно: реструктуризація та модифікація жанрових меж і канонів. Другий фактор, який, як було встановлено, збільшує кількість жанрових маркерів, які, у свою чергу, посилюють розмитість меж ІІ, а також розширюють межі валентності цього генологічного утворення, що сприяє створення та закріплення нових піджанрів АІ в галузі прози, було саме проблемою дослідника жанрової теорії Н.Х. Трансформація Копистянським жанром на основі традиції питомої національної літератури в метажанр світової літератури. Ця виявлена ​​особливість функціонування ІІ метажанра з дискурсу української літератури може бути ефективно перенесена на ґрунт інших літератур: польської, чеської, німецької. А головне, саме трансформація жанру в національній літературі в метажанр світової літератури демонструє, як частковий вияв, контактно-генетичний вплив між національними літературами в контексті світової літератури. Процес створення вдячного ґрунту для одночасного співіснування багатьох різнорідних, багатовимірних ідей означає багатокультурність, полісемантичність, оскільки вагомі чинники розвитку культури й, зокрема, літератури Європи виводять американський жанр за походженням на територію європейського письменства. Широкого поширення та читацького інтересу жанр АІ набуває в німецькій, шведській, британській літературах Західної Європи та в польській, чеській, українській, російській Східній Європі. У цьому дослідженні акцентується увага на впливі німецькомовних літератур, польської, фінської, шведської серед європейських на становлення АІ в українській літературі та значенні творчості В. Кожелянка у розвитку та становленні цього жанру, в українському літературному процесі. Альтернативна історія у слов’янському літературному дискурсі була також екстреною допомогою у відновленні міфологічного візантійсько-римського простору, який залишався деактивованим майже століття. Як уже зазначалося, спочатку в історіографічній практиці та в галузі історичної реконструкції, а згодом і в художній літературі. Спочатку це було започатковано англійською, а далі – у всіх національних писемних традиціях Європи і навіть США.