Екфразис творів живопису в романі П. Загребельного "Диво"

Анотація

На сучасному етапі одним із найбільш плідних і ефективних явищ для компаративістики визнався екфразис – вияв специфічного експресивного опосередкування одного носія в образному полі іншого. Яскраві, контрастні вияви екфрасису спостерігаються у змісті повісті класика української літератури П. Загребельного «Дивосвіт». Вони зосереджені на живописі та творчості митців, містять прогностичні ознаки актуального смислового потенціалу, а отже визначають актуальність їх покриття. Метою дослідження, отже, є виокремлення особливостей екфразису творів живопису, а також виділення формально-смислових домінант і загальної змістової конфігурації вираженої поетики явища живопису в прозі. Новаторство полягає у виявленні, поетичній класифікації, семантичному аналізі та остаточній систематизації образних прикладів літературної прози, які описово розкривають виражальні засоби живопису з узагальненням їхньої смислової панорами в межах локалізованого опису та в масштабі твору. роман загалом, зокрема, щодо орієнтирів із поля аксіології, а також із функціональним зважуванням відповідно до дефінітивних ознак літературної імагології, що збагачує досвід етнообразотворчої плідності екфрасису живопису. . Дослідження базується на методах культурологічного семіотичного та структурно-семантичного аналізу в поєднанні з дескриптивним та порівняльно-типологічним підходами. Висновки. У результаті встановлено, що риси екфразису живопису в «Диві» свідчать про окреме переживання багатоаспектної екфрастичної моделі. , виділяється згорнутий дискретний екфразис. У його сюжетно-фабульному руслі виділяється образний матеріал, який виявляється носієм екфрастичної поетики, зосередженість на постаті загальної героїні. Його змістові акценти підкреслюють етапи його духовного зубожіння та занепаду і водночас трагізм бездуховності, зокрема, для творчості. Тим часом у героїні творення семантично багатопланового образу спостерігається через багатство екфраз: у комбінованих формо-смислових переходах екфразису смислотворча лінія вибудовується і виходить у сферу етноімагології, для якої основа ідентичності слід визнати повномасштабну перевірку суто художніх смислів і смислів. Йдеться про вміння прояснити ідею прагнення уникнути негативних якостей людини, подолати або компенсувати їх, зокрема, силою мистецтва, крізь призму виявленого прецеденту російської душевної апатії.