"Актуальні питання суспільних наук та історії медицини". Спільний українсько-румунський науковий журнал

ШЛЮБ У ДАВНЬОМУ ЄГИПТІ: МІЖ ЦИВІЛЬНИМ ПРАВОМ ТА МІФОЛОГІЧНИМ АРХЕТИПОМ

2026-03-16T14:35:57+02:00

У цій статті досліджується правовий та соціальний статус жінок у Стародавньому Єгипті крізь призму шлюбу та розлучення. Вона зосереджена на формуванні правової бази, яка визначала єгипетську жінку як економічно незалежний суб'єкт, здатний до самозабезпечення після розірвання шлюбу. Автор підкреслює значення таких правових документів, як ш-н-с-анх (договори про ануїтет) та пе-ше (право на одну третину спільного майна), які забезпечували суттєвий фінансовий захист дружин. У дослідженні також розглядаються різні папіруси та медико-правові трактати, такі як Заповіт Наунахте та Папірус Райлендса 9, які містять цінну інформацію про права спадкування та стандартні формули документів про розлучення (ш н h3). Підкреслюється значення концепції Маат у формуванні єгипетської сім'ї як збалансованої системи прав та обов'язків, де шлюб був цивільним партнерством, а батьківство – священним обов'язком.

Методологія дослідження. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об'єктивності, систематичності та міждисциплінарності. У дослідженні використовуються загальнонаукові, спеціалізовані історичні та філологічні методи аналізу демотичних та ієратичних текстів. Кожен із цих методів довів свою ефективність у своєму конкретному контексті, дозволяючи об'єктивно дослідити генезис юридичних прав жінок у період Нового царства та Пізнього періоду, а також оцінити їхній вплив на соціальну стабільність давньоєгипетської цивілізації.

Висновки. Епоха Стародавнього Єгипту ознаменувала собою унікальний розквіт правової думки щодо гендерної рівності. На відміну від багатьох сучасних цивілізацій, Єгипет розвинув систему, де шлюб був світським цивільним договором, а не релігійним таїнством, що дозволяло високий ступінь особистої свободи. Єгипетські жінки того часу досягли значних віх: вони мали повну правоздатність, могли ініціювати розлучення та отримували гарантовану економічну безпеку завдяки заздалегідь визначеним формулам врегулювання. Міфологічні архетипи, насамперед баланс Маат, стали теоретичною основою сімейної гармонії та справедливості у спадкуванні. Широке використання письмових шлюбних договорів було вирішальним аспектом захисту інтересів жінок. Таким чином, правова система Стародавнього Єгипту являла собою «золотий вік» для прав жінок у стародавньому світі. Саме в цей період були закладені теоретичні основи та розроблені практичні правові методи, які визначили високий статус єгипетської жінки протягом тисячоліть.

ПРО МОЖЛИВІ ДЖЕРЕЛА ВІРШОВАНИХ ФОРМ ВАСИЛЯ ПАЧОВСЬКОГО

2026-03-17T16:07:35+02:00

У статті, що обговорюється, розглядається питання можливого походження віршованих форм одного з українських поетів-«молодомузівців» Василя Пачовського.
У статті наголошується, що про поезію В. Пачовського вже написано багато, починаючи від рецензій на його збірки і закінчуючи кандидатськими дисертаціями про його творчість та монографією про поетику його лірики. Дослідження, які або епізодично (М. Степняк, Є. Балла, Н. Мушировська, Н. Камінчук, Н. Науменко), або спеціально (Б. Бунчук) розглядають вірші поета, містять певні міркування щодо генеалогії його поетичних форм. Однак спеціального дослідження джерел віршованих форм В. Пачовського немає.
Метою цього дослідження є виявлення можливих джерел віршованих форм В. Пачовського шляхом порівняння його творів зі зразками національного фольклору, української та зарубіжної поезії.
Окрім фольклору, на поета вплинули також українські літературні пісні. У статті проведено порівняння пісні І. Котляревського «Віють вітри, віють буїни, аж древа гнуться...» та вірша В. Пачовського «Віють вітри, віють буїни...», а також вірша М. Шашкевича «Веснівка» з віршем В. Пачовського «Ой, тужу, тужу...», підкреслюючи стилізаційний характер творів поета.
Важливо, що найбільший вплив на В. Пачовського мали літературні пісні Тараса Шевченка. У статті розглядаються поезії Т. Шевченка «У перетику ходила...», «Ой, маю, мае я очіята...», «Якби мені черевики...», «Породила мене мати...», «Тече вода з-під явора...» та порівнюються з віршами В. Пачовського, дійшовши висновку, що автор «Розсипаних перлів» запозичив у Кобзаря не конкретну поетичну форму, а певні версифікаційні принципи та прийоми.
Крім того, у статті порівнюються тексти романсів С. Руданського «Мене забудь...» та вірша В. Пачовського «Забудь мене, забудь…», а також пісні «Чорний колір» у перекладі С. Руданського з віршем В. Пачовського «Твоя правда! – Ти пізнала…».
У дослідженні також можна знайти порівняльний аналіз структури поезій І. Франка «Раз зійшлися ми випадково…», «В вагоні», «Сипле, сипле, сипле сніх…», «Кожда кучера в мли…», «Каменярі» з одного боку та віршів В. Пачовського «Ти була мені все рада…», «Гонить коля з». Поділля», «Місяць світить, сипле сніг…», «Закурилися в горах верхи…», «Дух Богуна».
У статті також йдеться про запозичення В. Пачовським версійного досвіду видатних зарубіжних поетів. У ньому виділяється ряд віршів, позначених впливом польської поезії.
Отже, аналіз вірша показав, що можливими джерелами віршованих форм В. Пачовського найчастіше є народні пісні (щоразу поет пом'якшує їхню силабічну основу, перетворюючи ритм на силабо-тонічну), літературні пісні Т. Шевченка (В. Пачовський запозичує певні принципи та прийоми версій у Кобзаря), вірші І. Франка, польських поетів та Г. Гейне (як пісенні, так і непісенні тексти). Рідше поет спирається на пісенні зразки І. Котляревського, М. Шашкевича, С. Руданського, П. Карманського, Е. По. Щоразу поет стилізує протооснову, намагаючись створити свою неповторну форму.

«ПОГАНІ ДОРОГИ» НАТАЛІЇ ВОРОЖБИТ ЯК ЖІНОЧА ДРАМА ВИЖИВАННЯ

2026-03-17T16:34:33+02:00

У статті аналізується п'єса Наталки Ворожбит з точки зору феміністичної критики, зокрема з позиції англо-американської феміністичної теорії, яка наголошує на традиційних концепціях. Мета статті — проаналізувати тему, мотив та образи п'єси з точки зору феміністичної критики.

П'єса відображає життя та досвід жінок на війні та під час війни, що є актуальним і сьогодні. Вона побудована за принципом монтажу з 6 історій, історій, що стосуються переважно жінок та розповідаються ними, та має романо-драматичний характер як на рівні композиції, так і поезії. Монтаж, документальність та реалізм, майже фотографічно зафіксований натуралізм, паралелізм двох світів, два способи життя – мирний та військовий, щасливий, але сумний фінал – характерні композиційні риси п'єси.

Воля до життя у персонажів п'єси реалізується завдяки маскулінності, що пояснює природу жіночої душі. Ця маскулінність проектується на довкілля та виконує компенсаторну функцію.
Комунікація насильства та жорстокості – ці риси характерні для п'єси, вони представляють жінку нетрадиційно. Сцени насильства та жаху, секс перед глядачами, образлива мова, обезголовлений труп, непристойна поведінка – все це порушує спокій глядача/читача, показує відхилення від норми звичайного життя, супроводжує жінок у п'єсі. Насильство стає нормою «щоденного» спілкування, надмірністю, що підриває дискурс і відкриває шлях до несвідомого. Метамодерністська концепція «нової щирості» пояснює, як формується світогляд жінки під час війни, де насильство стає невід'ємною частиною життя, а жорстокість – його акцентованою функцією, але на відміну від чоловіків, жінки намагаються бути чуйними, ніжними, турботливими та люблячими.

Висновки. Авторка виводить своїх героїнь як ексцентричних, «героїчно примхливих», але їхня дихотомія є їхньою універсальною рисою. Вразливість, сентиментальність, довірливість, мелодраматизм, які жінка відчуває навіть на війні, зображені крізь призму феміністичної критики; поєднання явищ, що часом суперечать одне одному за змістом, таких як: іронія та щирість, насильство та вразливість, демонструє одночасність перебування в різних станах та неможливість визначити, який із них домінує – це оптимістична реакція на сприйняття трагедії війни.

ВІДЛУННЯ МОДЕРНІСТСЬКОГО ПИСЬМА У НОВЕЛІ МИКОЛИ КОРСЮКА «ПОЄДИНОК»

2026-03-17T16:49:55+02:00

Метою запропонованої статті є аналіз оповідання М. Корсюка «Двобій» зі збірки «Ні Бога, ні людей...», окреслення основних домінант стильової стратегії автора. Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що настав час ввести в літературний дискурс коротку прозу відомого представника української літератури в Румунії Миколи Корсюка та осмислити його стильові стратегії в короткій прозі. Новизна дослідження полягає в тому, що вперше коротке оповідання українського письменника з Румунії Миколи Корсюка проаналізовано з точки зору стильової манери автора. Методи дослідження. У статті використано загальнонаукові методи аналізу, синтезу, а також історико-літературний та біографічний методи. Висновки. Микола Корсюк розкриває психологічні чинники поведінки головного героя, його внутрішнього світу. Розкриття внутрішнього світу головного героя новели базується на глибокому психологізмі, що, на нашу думку, є суттєвою рисою творчого методу Миколи Корсюка. Очевидно, що Микола Корсюк формувався на найкращих зразках української та європейської прози, але він має свій неповторний голос, який лунає в модерністській манері письма.

ФЕНОМЕН ПОХОДУ ЯК ЕЛЕМЕНТ СВІТОГЛЯДУ ТА СОЦІАЛЬНОГО ПРЕСТИЖУ СКАНДИНАВІВ ДОБИ ВІКІНГІВ

2026-03-16T12:32:51+02:00

У цій статті розглядається експедиція як ключовий елемент світогляду та соціального престижу скандинавів епохи вікінгів. Мета та новизна дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз військової експедиції як специфічної форми соціальної організації та визначального культурного компонента епохи. Методологія дослідження поєднує історико-антропологічний підхід з порівняльним аналізом епічних традицій – від «Іліади» та «Беовульфа» до саг ісландських королів та еддічного корпусу. Новизна дослідження полягає в зміщенні фокусу з економічних причин експансії на соціокультурні: експедиція інтерпретується як сакралізація ініціаційної практики та механізм перетворення військової доблесті на символічний капітал. Висновки. Показано, що участь в експедиціях була екзистенційною нормою для набуття статусу дренга та легітимізації влади лідера. Експедиція функціонувала як основний канал вертикальної мобільності, де ризик та подорожі ставали інструментами престижу, формуючи героїчний етос епохи на відміну від пасивних моделей поведінки.

ЄВРОПЕЙСЬКА ПОЛІТИКА ТА УКРАЇНА У ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИХ КОНЦЕПЦІЯХ ПОЛЬСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЙНОЇ ОПОЗИЦІЇ СЕРЕДОВИЩА Є. ҐЕДРОЙЦЯ: ВІЗІЇ, ДИСКУСІЇ, РЕАЛІЇ

2026-03-16T14:01:10+02:00

У статті аналізуються погляди польської емігрантської опозиції, так званого кола Єжи Ґедройця та Юліуша Мерошевського, яке представляло бачення інтелектуального кола польської опозиції на сторінках журналу «Культура». Новизна дослідження полягає в узагальненому аналізі уявлень про європейську політику та місце в ній України у зовнішньополітичних концепціях польської емігрантської опозиції кінця 1940-х – 1980-х років. Мета статті. Провести порівняльний аналіз еволюції політичних поглядів польської емігрантської опозиції. Методологія. Для досягнення дослідницьких цілей використовувалися методи об'єктивності, історизму та аналізу. Висновки. Політична карта Європи, яка стала новою політичною реальністю після закінчення Другої світової війни, опинилася в центрі гарячих дискусій не лише серед політиків, а й серед громадської інтелігенції.

У контексті триваючої російської агресії проти України, актуальність європейської політики та місце нашої країни в ній стають дедалі важливішими. Українські та польські політичні еліти дедалі частіше звертаються до інтелектуальної спадщини Е. Гедройця, знаходячи актуальність у його концепціях. Безсумнівним досягненням паризької «Культури» стало те, що польська та українська інтелектуальні еліти стали на шлях узгодження складних історичних питань спільної історії, розпочавши розмову про свою непросту історичну спадщину, чітко усвідомлюючи, що без цього справжнє міжетнічне примирення та співпраця неможливі. Найголовніше, на думку авторів статті, що паризька «Культура» створила чітку ментальну карту України як держави, яка є добрим та надійним сусідом Республіки Польща, стратегічним партнером та надійним союзником. Перспективи майбутніх досліджень. Сьогодні для України дуже важливо знайти власну нішу в європейській політиці. Тому важливо вивчити досвід попередніх десятиліть та врахувати його в майбутньому. Перспективи досліджень полягають у визначенні оптимального вектора зовнішньої політики України.

ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ В ТВОРЧОСТІ СЛОВАЦЬКОГО ПРОЗАЇКА ПАВЕЛА ВІЛІКОВСЬКОГО

2026-03-17T14:54:51+02:00

Дослідити багатогранну проблему національної ідентифікації у творчості Павла Віліковського, розглядаючи його літературну творчість у ширшому контексті західно- та центральноєвропейських філософських та постколоніальних дискурсів (П. Рікер, Б. Андерсон, Г. Бхабха, Е. Саїд, М. Кундера). Цілі: Окреслити теоретичні основи ідентичності як соціально-психологічного та культурного конструкту; розглянути специфіку «центральноєвропейськості» як культурної долі; проаналізувати використання Віліковським іронії, пародії та інтертекстуальності (зокрема, його взаємодію з А. Камю та Дьордьем Конрадом) як інструментів для деконструкції національних міфів та дослідження лінгвістичних та тілесних вимірів самоідентифікації. Оригінальність: Це дослідження пропонує комплексний синтез посткласичних та постколоніальних методологій для інтерпретації прози Павла Віліковського, основоположної постаті словацького постмодернізму. У ньому висвітлюється концепція «подвійного антиколоніального коду» у словацькій ідентичності та досліджується перехід від колективних ідеологічних наративів до індивідуального, фрагментованого та «заснованого на настрої» самосприйняття в наративах Віліковського, зокрема у творах «Вічно зелене є...» та «Все, що я знаю про центральноєвропейський світ». Методи дослідження: У статті використовується герменевтичний підхід для аналізу концепції «самості» (іпсеїте); постколоніальний аналіз для дослідження «Іншого» та колоніального дискурсу; та інтертекстуальний аналіз для відстеження діалогу між словацькою літературою та європейською екзистенціалістською думкою. Порівняльно-історична призма використовується для зіставлення різних бачень Центральної Європи (Кундера проти Мілоша). Висновки: У дослідженні робиться висновок, що для Павла Віліковського національна ідентичність — це не генетично успадкована сутність, а перформативний наратив та безперервний дискурсивний проект. Його проза відображає перехід від «щирої» спільної ідентичності до постмодерної, іронічної самоідентифікації, опосередкованої через мову та «чужі» перспективи. Віліковський визначає «центральноєвропейський» стан як унікальну культурну лабораторію, де травма «вкраденої» історії переробляється через «мудрість іронічного духу», відкидаючи імперські амбіції на користь глибокої, хоча й фрагментованої, особистої автономії.

ПАРАТЕКСТ ЯК СКЛАДОВА ДРАМАТУРГІЧНОГО ДИСКУРСУ РЕАЛІЗАЦІЇ АВТОРСЬКИХ КОМУНІКАТИВНИХ СТРАТЕГІЙ

2026-03-17T15:10:50+02:00

У статті аналізується специфіка поділу драматичного тексту на основний та другорядний, виникнення та еволюція поняття «паратекст», роль та значення комунікативної стратегії авторської присутності на рівні паратексту. Головною метою є визначення лінгвістичних та позалінгвальних механізмів комунікативної взаємодії всіх учасників комунікації з використанням драматичного тексту, що включає паратекст, а також особливостей його трансформації та переходу від художньої до сценічної комунікації в сучасному «постдраматичному» театрі з провідною роллю режисера порівняно з драматургом.

Авторський паратекст позначає графічну та візуальну матеріальну межу тексту, а також реалізує КС авторської інтерпретації твору, критичне осмислення традиційних та інноваційних підходів до жанрової специфіки твору.

Сценічний спосіб втілення паратексту як КС авторської присутності передбачає «правильну» інтерпретацію тексту п'єси режисером. З точки зору теорії комунікації та реалізації комунікативних стратегій, ми пропонуємо трактувати драматургічний текст як особливу художньо-сценічну одиницю, яка структурно складається з основного тексту твору та паратексту, що об'єднані в єдиний текст літературного твору, що розглядається як комунікативне явище в площині дискурсу. Пропонується поділити паратекст на умовно-нормативний та вільно-асоціативний, відповідно до етапів розвитку театру (від драматичного до режисерського), враховуючи класичний, тобто нормативний, номінативний, з невеликою кількістю ремарок та суворо ієрархічним переліком ознак, текст драматургічного твору, та протилежний некласичний, з використанням епітетів, метафор, порівняльних та умовних конструкцій, вільних від авторсько-драматургічних можливостей режисерської інтерпретації тексту в сучасному «постдраматичному» театрі.

РИТОРИЗАЦІЯ ЯК МЕТОДИЧНИЙ ПІДХІД ДО НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В РІЗНОТИПНИХ ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ

2026-03-17T12:21:26+02:00

У статті розглядається риторизація як методичний підхід до навчання української мови філологічно обдарованих учнів у різних освітніх умовах. Метою дослідження є обґрунтування методологічних основ риторизації навчального процесу під час викладання української мови як рідної та державної у середній та вищій освіті; окреслення типологічних особливостей діалогу, представлених у лінгвістичних та методологічних дослідженнях; та пропонування системи розвитку діалогічної та полілогічної компетенції на рецептивному, репродуктивному та продуктивному етапах. Новизна полягає в уточненні термінологічного обсягу риторизації та діалогічної/монологічної компетенції, понять, які залишаються недостатньо визначеними в сучасних дослідженнях, та в пропозиції комплексу інтерактивних завдань, спрямованих на підвищення ефективності комунікації в різних сферах життя відповідно до риторичних принципів. Застосовані методи включають аналіз лінгвістичних та педагогічних джерел, синтез для виявлення функцій діалогічних висловлювань, а також класифікацію та систематизацію практичного матеріалу відповідно до модельних навчальних програм. Результати дослідження свідчать про те, що сучасна освіта все більше спирається на риторичні принципи, а риторизація розглядається як ключова умова ефективної реалізації риторичного підходу. Риторизація тлумачиться як поступова інтеграція риторичних значень – знань, діяльності, жанрів, норм та діалогічної взаємодії – у вивчення мови. Інтерактивні методи на всіх етапах навчання підтримують продуктивну діалогічну взаємодію у вивченні української мови та методики її викладання.

МІЖНАРОДНИЙ ERASMUS+ ПРОЄКТ “PERFECT” В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ НАУКИ, ФІЛОЛОГІЇ ТА НАГАЛЬНИХ ПОТРЕБ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ

2026-03-17T13:12:34+02:00

У статті розглядається міжнародний проєкт Erasmus+ «PERFECT», співфінансований Європейським Союзом, як інноваційна відповідь на мовні, комунікативні та освітні виклики сучасної медичної освіти в умовах глобалізації охорони здоров'я.
Актуальність дослідження зумовлена стрімким розвитком науки, міжкультурної взаємодії, цифровізації та інтеграції України до європейського освітнього простору; ефективне спілкування англійською мовою стало важливою професійною компетенцією для працівників охорони здоров'я, зокрема медсестер/медбратів. Проєкт спрямований на вирішення нагальних потреб, пов'язаних із безпекою пацієнтів, зміцненням довіри, професійною мобільністю та приведенням у відповідність до міжнародних освітніх стандартів. Висловлені погляди та думки є виключно поглядами та думками авторів і не обов’язково відображають позицію Європейського Союзу або Європейського виконавчого агенства з питань освіти та культури (EACEA). Європейський Союз та EACEA не несуть відповідальність за них.
Метою дослідження є аналіз ролі та значення проєкту Erasmus+ «PERFECT», співфінансованого Європейським Союзом, у підвищенні рівня володіння англійською мовою серед медичних працівників, модернізації освітнього контенту та інтеграції філологічних підходів у клінічну практику.
Методи дослідження включають описові та аналітичні методи, порівняльний аналіз сучасних досліджень у галузі медичної освіти та прикладної лінгвістики, аналіз потреб на основі опитувань студентів та медичних працівників, а також оцінку педагогічних інструментів, розроблених у рамках проєкту, включаючи інтерактивний цифровий підручник та оновлені навчальні програми.
Висновок. У дослідженні зроблено висновок, що проєкт «PERFECT», співфінансований Європейським Союзом, має істотну стратегічну цінність для медичної освіти. Поєднуючи цифрові технології, автентичні клінічні сценарії, принципи міжкультурної комунікації та практико-орієнтоване вивчення мови, проєкт покращує професійну комунікацію, підтримує безперервну освіту та сприяє модернізації медичної підготовки. Результати демонструють ефективність міждисциплінарної та міжнародної співпраці у вирішенні сучасних освітніх завдань та забезпеченні сталого розвитку англійської мови для медичних цілей.

ГРОМАДСЬКІ ТОВАРИСТВА ПЕРЕДМІСТЯ ЧЕРНІВЦІВ – РОША В ПЕРІОД РУМУНСЬКОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

2026-03-16T10:58:59+02:00

У статті проаналізовано діяльність громадських товариств передмістя Чернівців – Роша в період румунської адміністрації. Дослідження виконано в межах міжнародного проєкту «RESTORY» (грантова програма Європейської Комісії «Горизонт-Європа», HORIZON-CL2-2023-HERITAGE-01, № 101132781) та ґрунтується на широкому комплексі архівних джерел Чернівецького обласного державного архіву, друкованих матеріалах міжвоєнної доби й мемуарній літературі. Актуальність роботи зумовлена необхідністю реконструкції малодосліджених аспектів повсякденного та громадського життя міського передмістя в умовах зміни державної юрисдикції, а також збереженням історичної пам’яті локальних спільнот. Хронологічні межі дослідження охоплюють період від встановлення румунської адміністрації на Буковині до остаточного входження краю до складу СРСР у 1944 р. (1918–1940; 1941–1944). Метою статті є висвітлення процесу відновлення та розвитку громадських організацій у Роші в міжвоєнний період, а також аналіз ролі національних домів і культурно-освітніх інституцій у формуванні соціального простору передмістя. Методологічну основу дослідження становлять принципи історизму, критичного аналізу архівних джерел і порівняльного підходу.

У статті простежено діяльність румунських товариств, зокрема культурно-економічного товариства Цецина (Țețina), Гуртка господинь (Cercul Gospodinelor), читальних кабінетів у Цецині, Роша–Стинці та Манастириській (Cabinetele de lectură Țețina, Roșa–Stânca și Mănăstiriște), а також нових організацій: Стефан Великий (Ștefan cel Mare), Князь Мірча (Principele Mircea), Трезвія (Trezvia). У німецькій громаді передмістя всі події суспільного значення були зосереджені навколо Німецького національного дому в Роші (Deutsches Haus in Rosch). Найвпливовішим об’єднанням стало Німецьке культурне товариство (Deutscher Kulturverein). У міжвоєний період на Роші функціонував місцевий осередок товариства Роші-Манастириська (Ortsgruppe Rosch-Manasteriska). Найактивнішими молодіжними організаціями були: Айгенхорт (Jungmannschaft Eichenhort), дівочий союз Фрея (Mädchenbund Freya), католицько-німецький молодіжний союз Ріттертроу (kath.-deutscher Jugendbund Rittertreu), католицько-німецьке дівоче товариство Edelweiß, Німецька марійська конгрегація дівчат передмість Роша–Манастириська (Deutsche marianische Jungfrauenkongregation der Vorstädte Rosch-Manasteriska) та ін. Українське населення передмістя гуртувалося навколо філії Українського чоловічого хору. В. Залозецький організував у районі Цецини музей гуцульської етнографії. Показано, що громадські товариства відігравали ключову роль у культурному житті, соціальній самоорганізації населення та збереженні локальних традицій.

Наукова новизна дослідження полягає у введенні до наукового обігу раніше неопублікованих архівних матеріалів, які дозволяють реконструювати багатонаціональний характер громадського життя Роші та уточнити вплив політичних трансформацій 1930-х років на діяльність місцевих об’єднань. Зроблено висновок, що, попри ускладнення політичної ситуації наприкінці міжвоєнного періоду, рівень громадської активності в передмісті Роша залишався високим і відігравав важливу роль у формуванні міської ідентичності. Висновки. У центрі конфлікту — намагання міської влади Чернівців встановити орендну плату за користування пасовищами, яка суперечила багатовіковим звичаям вільного випасу, що вважалися мешканцями Роші їхнім природним правом. Запровадження цієї плати в умовах бідності, високих податкових зобов’язань і наслідків голоду 1865 року сприймалося як несправедливе та репресивне. Відмова мешканців сплачувати збір, масова непокора та протистояння з поліцейськими й військовими підрозділами засвідчили високий рівень соціального напруження в громаді. Матеріал представляє інтерес для дослідників соціальної історії Австро-Угорщини, локальних громадських рухів, а також для вивчення механізмів фіскального тиску в імперських периферіях.

СТАНОВЛЕННЯ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ В ПЕРЕДМІСТІ ЧЕРНІВЦІВ – РОШІ В АВСТРІЙСЬКИЙ ТА РУМУНСЬКИЙ ПЕРІОД

2026-03-16T11:19:31+02:00

В рамках проєкту RESTORY – грантової програми Європейської Комісії в рамках програми «Горизонт Європа» (HORIZON-CL2-2023-HERITAGE-01-№ 101132781) – було проведено комплексне дослідження формування та розвитку шкільної мережі в передмісті Чернівців, Роші. Метою дослідження є реконструкція розвитку системи державних (початкових) шкіл у Роші в періоди австрійського та румунського правління (1816–1918; 1918–1940), а також за часів румунської військової адміністрації (1941–1944), враховуючи інституційні трансформації, матеріальну інфраструктуру, викладацький склад, кількість учнів та роль місцевої громади у підтримці освіти. Дослідження зосереджене, зокрема, на Рошанській школі (сьогодні гімназія № 10), школі в Манастириськах, школах у Роші-Цецині та Роші-Стинці (сьогодні гімназія № 2), а також німецькій школі, розташованій поблизу кавалерійських казарм (сьогодні гімназія № 8).

На відміну від попередніх публікацій, які переважно розглядали історію окремих навчальних закладів, у цій статті аналізуються школи Роші як єдина локальна освітня система, що розвивалася в різних просторових місцях та за різних адміністративних режимів. Актуальність дослідження полягає в необхідності суттєвого розширення існуючих знань про освітній простір Роші як багатокомпонентне явище, що має як наукове, так і практичне значення для сучасного освітнього середовища мікрорайону.

Наукова новизна. Дослідження базується на великому корпусі раніше неопублікованих архівних матеріалів Державного архіву Чернівецької області, зокрема: Фонд 1 Районна адміністрація Буковини, Чернівці (справки № 875, 3639); Фонд 3 Обласне управління Буковини (файли № 1991, 3126, 5612); Фонд 39 Чернівецький міський магістрат (файли № 535, 820, 5460, 5518, 5810); та Фонд 43 Чернівецька міська рада (файли № 116, 1225, 2703, 2931, 5640, 6823, 8557, 8735, 12722, 12727). Особливу наукову цінність мають матеріали, зібрані під час історико-етнографічних польових досліджень, проведених у Роші у 2024–2025 роках. Особливе значення мають фонди архіву (музею) Чернівецької гімназії № 10, зокрема фотодокументи кінця ХІХ – першої половини ХХ століття, пов’язані зі шкільними будівлями та організацією навчального процесу. Деякі з цих матеріалів були надані дослідницькій групі вчителькою Корнелією Медвідь, яка з 1990-х років систематично збирає історичні та етнографічні матеріали від мешканців передмістя Роша.

В результаті дослідження вперше з'ясовано обставини створення окремих шкіл; реконструйовано умови, за яких приватні та орендовані приміщення використовувалися для освітніх цілей; визначено імена директорів шкіл та вчителів, їхню конфесійну та мовну приналежність, а також чисельність та соціальний склад учнівського колективу. Вперше на основі звітів про перевірку та матеріалів Чернівецького міського магістрату систематизовано статистичні дані про кількість учнів та педагогічний колектив у школах Роші. Вперше в науковий обіг введено плани та плани шкільних будівель, зокрема креслення, підготовлені архітектором В. Греку в 1939 році, а також оригінальні таблиці та схеми, що містять дані про кількість учнів, етнічний склад та керівництво школи.
Методологічна основа дослідження базується на комплексному аналізі архівних джерел та історіографії, що дозволяє з'ясувати особи засновників та меценатів школи, умови функціонування школи до будівництва спеціально побудованих приміщень, склад персоналу, кількість учнів та національну структуру, а також обставини будівництва, ремонту та оренди шкільних приміщень.

Висновки. Дослідження демонструє, що розвиток шкільної освіти в Роші був системним та динамічним, формувався взаємодією демографічного зростання в передмісті, адміністративних та правових трансформацій та ресурсних можливостей місцевої громади. Освітня інфраструктура розвивалася завдяки постійним переговорам між місцевими жителями та владою, а також завдяки практиці адаптації та оренди приміщень, проведення ремонтів та поступового розширення інституційного потенціалу у відповідь на зростання кількості учнів.

В результаті дослідження вперше створено цілісний науковий корпус джерел та візуалізацій (схем, таблиць, планів та фотодокументів), а також проведено аналітичну реконструкцію, яка дозволяє зрозуміти шкільну мережу Роші як складну багаторівневу систему, інтегровану в соціальний, культурний та адміністративний простір Чернівців з ХІХ до першої половини ХХ століття.

РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНОМУ НАУКОВОМУ ДИСКУРСІ: НАУКОМЕТРИЧНИЙ ПІДХІД ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ ДАНИХ DIMENSIONS

2026-03-16T11:43:48+02:00

Це дослідження представляє наукометричний аналіз того, як історія України представлена в міжнародному науковому дискурсі, на основі даних, отриманих з бази даних Dimensions. Воно продовжує попереднє дослідження подібної тематичної орієнтації, яке було проведено за допомогою платформи Web of Science. Методологія. За допомогою кількісних бібліометричних показників, включаючи тенденції публікацій, аналіз цитування, мережі співавторства та тематичну кластеризацію, це дослідження досліджує глобальну академічну видимість української історичної науки. Висновки. Порівняльна перспектива дозволяє ширше зрозуміти, як різні бібліографічні бази даних відображають динаміку досліджень. Результати дослідження виявляють закономірності в міжнародній співпраці, домінуючі установи, провідні предметні області та часові зміни наукової уваги. Особливий акцент робиться на впливі геополітичних подій на академічну продукцію. Ця робота не лише покращує розуміння історіографічної присутності України в глобальному науковому діалозі, але й ілюструє методологічний потенціал наукометричних інструментів у гуманітарних дослідженнях. Перспективи майбутніх досліджень. Стаття не лише окреслює сучасний стан досліджень з історії України, але й визначає нові перспективні напрямки дослідження для дослідників та практиків у цій галузі. Виявлені прогалини в дослідженнях можуть слугувати каталізатором для подальшої наукової роботи з історії України. Крім того, є надія, що представлений матеріал сприятиме ширшому представленню значного корпусу досліджень з історії України – від археології до сьогодення – у світовій академічній спільноті. Це особливо актуально в контексті інформаційної війни та цілеспрямованих дезінформаційних кампаній, що ведеться державою-агресором щодо України та її історичного наративу.

«РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ», ДІЯЛЬНІСТЬ ШІСТДЕСЯТНИКІВ, ДИСИДЕНТІВ ТА ПРАВОЗАХИСНИКІВ ЯК РУХ ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

2026-03-16T12:13:04+02:00

20 століття увійшло в історію як епоха тоталітаризму, коли в багатьох країнах світу, насамперед у СРСР, державна машина повністю підкорила суспільство та особистість. Показати, як в результаті експорту влади російського більшовизму на більшість українських земель та залучення квазідержави УРСР до нової неоімперії у вигляді СРСР розгорталося цілеспрямоване знищення залишків суверенітету національної державності та вимивання національної свідомості, складовою якого було руйнування основ української ідентичності. Новизна. Розкрито особливості розвитку дисидентського руху умовно за такими напрямками: національно-культурний, політичний, правозахисний та релігійний. Звертається увага на те, що, започаткований насамперед поетами, рух шістдесятників невдовзі набув художнього, філософсько-ідеологічного, наукового та соціально-політичного спрямування. Методи. При висвітленні цього питання використовувалися методи історизму, антропології, системності, комплексності, безперервності, об'єктивності, спростування хибних тверджень та перекручень. Інструментарій українознавства як комплексної системи знань про Україну та українськість відіграв важливу роль. Висновки. У статті наголошується, що «когнітивний бунт», що виник у 1960-х роках, засвідчив зростання ролі інтелігенції, яка почала розхитувати колос під назвою «СРСР», що опинився на глиняних ногах і, природно, впав, розлетівшись на шматки.

ВПЛИВ АНГЛІЦИЗМІВ НА СУЧАСНУ ФРАНЦУЗЬКУ МОВУ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

2026-03-17T11:45:50+02:00

У статті досліджується історичний шлях поширення англіцизмів у французькій мові та те, як глобалізація вплинула на їх подальше використання. Порівнюється частота англіцизмів у сучасній французькій літературі, ЗМІ та повсякденній розмові з традиційною французькою мовою. Англіцизми змінюють фонетику, синтаксис та семантику французької мови. У статті аналізується, як використання англіцизмів відображає культурні зрушення у французькому суспільстві, такі як тенденції в технологіях, моді та молодіжній культурі, а також наводяться порівняння з іншими мовами, на які вплинула англійська мова, такими як іспанська чи італійська, підкреслюючи подібності та відмінності у прийнятті англіцизмів. Розглядається майбутнє французької мови у світлі поточної глобалізації та цифрової комунікації. Чи продовжуватимуть поширюватися англіцизми, чи відбудеться відродження традиційної французької мови? Актуальність цієї теми зумовлена кількома причинами. Зі зростанням глобалізації англійська мова домінує в різних сферах, таких як технології, бізнес та поп-культура. Дослідження цієї теми може розкрити глибше розуміння культурної ідентичності, мовної еволюції та суспільних цінностей у сучасній Франції. Методологія дослідження базується на змішаному методологічному підході, що поєднує якісний та кількісний аналіз, огляд літератури, збір даних, порівняльний аналіз та методи аналізу. Мета цього дослідження – дослідити, як англійські слова та фрази (англіцизми) проникли в сучасну французьку мову, проаналізувавши їхній вплив на словниковий запас, синтаксис та культурну ідентичність. Розглядаючи ці аспекти, дослідження може дати уявлення про динамічні взаємозв'язки між мовами в глобалізованому світі. Елементи новизни дослідження зосереджені на дослідженні цікавого феномену проникнення англійської мови у французьку, зокрема крізь призму сучасного використання в різних сферах, таких як технології, мода та медіа. Висновок. Вплив англіцизмів на сучасну французьку мову – це багатогранне явище, що відображає ширшу культурну, технологічну та соціальну динаміку. Як видно з різних секторів, таких як технології, мода та медіа, англіцизми проникли в повсякденну французьку мову, збагачуючи її словниковий запас, а також викликаючи дебати про мовну чистоту та ідентичність.

Порівняно, хоча деякі регіони можуть сприймати ці англіцизми, інші можуть чинити їм опір, прагнучи зберегти традиційні мовні структури. Зрештою, постійна взаємодія між французькою та англійською мовами не лише посилює яскравість французької мови, але й відображає складність культурного обміну у світі, що дедалі більше глобалізується. Ця динамічна взаємодія й надалі формуватиме майбутнє французької мови, роблячи її постійно мінливим гобеленом впливів.

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ СУСПІЛЬНИХ НАУК ТА ІСТОРІЇ МЕДИЦИНИ

2026-03-18T10:48:08+02:00

ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ І НАУКОВО-ПОПУЛЯРНИЙ КОНТЕНТ «УКРАЇНСЬКОЇ ЛАСТІВКИ» – ЧЕРНІВЕЦЬКОГО ДИТЯЧОГО ЖУРНАЛУ 1933–1940-Х РОКІВ

2026-03-18T10:04:44+02:00

У статті розглядається публіцистичний зміст чернівецького дитячого журналу «Українська ластівка» (1933–1940) та аналізуються його науково-популярні матеріали. Дослідження показує, що за обмеженого доступу до україномовної освіти періодичне видання взяло на себе місію школи національного виховання, ставши «малою ілюстрованою енциклопедією українознавства для дітей».
Публіцистичний дискурс «Ластівки», представлений переважно редакційними зверненнями та короткими статтями, характеризувався виразною емоційністю та зверненням до моральних, етичних та громадянських цінностей. Автори, використовуючи конфіденційний тон та доступні для дітей аналогії, не лише інформували, а й активно залучали читачів до співтворчості та громадської роботи, плекаючи ідею спільної відповідальності за долю рідної землі. Особливого значення набули матеріали, що висвітлювали трагічні події в Радянській Україні, зокрема Голодомор. Таких публіцистичних творів було кількісно менше, ніж літературних; проте вони більш безпосередньо «працювали» на формування громадянської позиції молодого покоління.

Науково-популярний сегмент, який послідовно відкривав кожен випуск періодичного видання, був структурований за ключовими напрямками: українська історія, українська література та соціально-культурне та освітнє життя. Історичний наратив будувався як зв'язна, безперервна лінія від княжої доби до Коліївщини; поняття «українець» свідомо застосовувалося до Київської Русі та її правителів. Таким чином, утверджувалася безперервність державотворчої традиції, що сприяло розвитку патріотичних почуттів у дітей, а постаті князів та гетьманів представлялися як взірці патріотизму. Характерною рисою багатьох видань був виразний антимосковський мотив; історія України подавалася як перманентна боротьба за незалежність. Літературознавчий зміст, у свою чергу, формував розуміння читачами канону національної літератури, підкреслюючи роль «майстрів слова» в утвердженні народної мови як літературної та в протистоянні русифікації. Водночас матеріали про соціально-політичних, культурних та освітніх діячів формували розуміння дітьми цієї важливої сфери життя та праці українства. Усі біографічні нариси були позбавлені офіціозу; Натомість автори зосереджувалися на людських якостях цих видатних особистостей, перетворюючи ці матеріали на взірці для наслідування.
Таким чином, публіцистичні та науково-популярні матеріали в «Українській ластівці» виконували не лише інформативно-пізнавальну функцію, а й ключову компенсаторну. Україноцентризм та дитиноцентричність творів, продуманий підбір персонажів, патріотичне тлумачення історичних подій та літературних явищ, а також майстерна адаптація складних тем до дитячого світогляду дозволили виданню стати потужним інструментом збереження та передачі національної ідентичності молодому поколінню.

НАРОДНІ ОПОВІДІ УКРАЇНЦІВ БУКОВИНИ ПРО ГОЛОДОМОР 1932-1933 І «ГОЛОДІВКУ» 1946-1947 РОКІВ

2026-03-18T10:28:55+02:00

Стаття присвячена розгляду народних казок, записаних українськими іммігрантами на Буковину зі східних регіонів України про другий (найтрагічніший в історії України) Голодомор 1932-1933 років та «Голодівку» (саме так характеризували події тих часів багато опитаних буковинців кінця 20 – початку 21 століття) 1946-1947 років. Для її написання також було записано та опрацьовано багато оповідань старожилів Буковини та Західної України, а також використано уснопоетичні тексти, які були записані студентами філологічного факультету під час фольклорної практики. Вони зберігаються у фольклорному фоноархіві кафедри української літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Метою дослідження є аналіз висвітлення трагічних подій в історії регіону та України крізь призму народного сприйняття (народних казок). Актуальність теми полягає у значному доповненні знань про трагічні сторінки української історії, що допоможе використовувати отримані результати в навчальній та науковій роботі зі студентами вищої школи, які відвідують курси «Український фольклор» та «Усна народна творчість». Методологічною основою дослідження стало залучення рукописних фольклорних фіксацій та історіографічних джерел: праць (монографій, статей), збірників науковців, які цілеспрямовано працюють над розробкою та вивченням цієї важливої наукової проблеми. У роботі ми звертаємося до авторських текстів відомого українського письменника І. Нагірняка, який порушував цю тему у прозових та драматичних творах (наприклад, драма Івана Нагірняка «Гнат Перевесло»). Висновки. В аналіз статті ми включили народні тексти про голодомори, колективізацію та репресії, які пережив український народ. Вони повноцінно висвітлюють політичні та соціально-економічні процеси, що відбувалися в нашому регіоні, на Західній Україні, у першій та другій половині 20 століття. Найяскравішими нам здаються розповіді наших буковинців про «радянизацію» (про прихід радянської влади) Буковини: насильницьке створення колгоспів (колгоспів та радгоспів), незаконне вилучення у сімей землі, худоби, живої худоби (знарядь праці), зерна (пшениці, ячменю), корму тощо. Всі ці процеси відображалися в усній оповідній прозі буковинських українців. Часто в них звучали нотки сатири та гумору. І навіть просто жорстка сатира в неохайній манері, що часто призводила до голодувань та справжніх голодоморів, через які гинуло багато наших співвітчизників. Такі та подібні тексти потребують спеціального вивчення, класифікації та систематизації, щоб у наступних дослідженнях ними можна було вільно оперувати та широко використовувати в наукових дослідженнях. Є свідки тих часів, від яких нам терміново потрібно отримати потрібну інформацію, бо потім буде пізно. Оповідачі, кожен по-своєму, доносили до громади, до родини правдиві історії, які їм довелося пережити у своєму віці. Для цього вони використовували народнопоетичні символи, часто застосовували короткі, але влучні фрази – прості речення, широко залучаючи територіальний діалект.

ВАСИЛЬ ПАВЛОВИЧ ПІШАК: НАУКОВА СПАДЩИНА, ПЕДАГОГІЧНА МАЙСТЕРНІСТЬ І ВНЕСОК У РОЗВИТОК БУКОВИНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ (до 85-річчя від дня народження)

2026-03-16T15:48:58+02:00

Проблема історичного осмислення внеску окремих діячів у розвиток медичної освіти в Україні має важливе наукове та практичне значення, оскільки дозволяє зрозуміти механізми формування наукових шкіл та освітніх стратегій. Метою статті є проведення комплексного аналізу внеску Василя Павловича Пішака у розвиток медичної науки та освіти на Буковині, з'ясування ролі його наукової діяльності, педагогічних здібностей та організаторської діяльності у формуванні сучасного обличчя БДМУ як провідного медичного закладу України. Матеріал. Літературні джерела про життя та діяльність В. П. Пішака. Методи дослідження. Описовий, історичний, аналіз та синтез. Новизна полягає в тому, що всі дані, насамперед дати та цифри, перевірені. Результати дослідження. У статті висвітлено основні аспекти науково-педагогічної та організаційної діяльності В. П. Пішака; переосмислено, уточнено та доповнено наявні дані; проаналізовано його внесок у формування академічної культури та наукових шкіл, створення та розвиток кафедр і лабораторій, підготовку кадрів у Буковинському державному медичному університеті; з’ясовано вплив цієї видатної постаті на розвиток регіональної та національної медичної освіти та науки кінця 20 століття – початку 21 століття тощо. Висновок. Наукова спадщина В. П. Пішака та його внесок у розвиток Буковинського державного медичного університету, медицини та медичної освіти в регіоні є значними. Ця видатна постать, вміло поєднуючи активну наукову діяльність з педагогічною майстерністю та організаторською роботою, заслужено вписана золотими літерами в історію Альма-матер. Перспективи подальших досліджень. Вивчення діяльності цієї неординарної особистості, чиє життя та професійна кар’єра позначені значними науковими досягненнями та активною педагогічною практикою, дозволить нам відтворити його системний вплив на медичну освіту в регіоні, оцінити формування освітньої та наукової структур університету, а також з’ясувати вплив соціального контексту на ці процеси.

ПЕРЕКЛАД АНАТОМІЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ ЩЕЛЕПНО-ЛИЦЕВОЇ ДІЛЯНКИ: ВИКЛИКИ УНІФІКАЦІЇ ТА ВІЗУАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ

2026-03-16T16:18:53+02:00

У статті представлено комплексний аналіз проблем перекладу щелепно-лицевої анатомічної термінології в контексті адаптації анатомічних атласів до українського медичного освітнього простору. Метою дослідження є виявлення системних перекладацьких бар'єрів, аналіз лінгвістичних та термінологічних невідповідностей між латинською, англійською, українською та іншими слов'янськими системами, а також окреслення шляхів розробки сучасного україномовного анатомічного атласу на основі Terminologia Anatomica. Завдання: (1) провести порівняльний аналіз ключових термінів в остеології та стоматології; (2) виявити семантичні розбіжності, що впливають на освіту та клінічну практику; (3) визначити принципи лінгвістичної адаптації української анатомічної термінології; (4) обґрунтувати роль ілюстрацій як об'єднуючого інструменту. Методи включають порівняльний аналіз термінологічних джерел (латинських, англійських, українських та російських атласів), структурно-семантичне дослідження термінів, контент-аналіз навчальних програм українських медичних університетів та візуально-лінгвістичне порівняння ілюстративного матеріалу. Висновки. Отримані результати виявляють суттєві термінологічні невідповідності, що ускладнюють створення єдиної освітньої та клінічної бази. У дослідженні обґрунтовано необхідність створення україномовного анатомічного атласу зі стандартизованою номенклатурою, яка інтегрує міжнародні норми з українськими лінгвістичними правилами. Ілюстративний компонент виділено як вирішальний фактор уніфікації та когнітивного розуміння складних структур. Подальші дослідження будуть зосереджені на розробці цифрових глосаріїв, термінологічних баз даних та освітніх платформ для гармонізації професійного спілкування та підвищення якості медичної підготовки.

ІСТОРИЧНИЙ НАРИС РОЗВИТКУ ОНКОЛОГІЇ НА БУКОВИНІ

2026-03-16T16:40:22+02:00

Мета роботи – встановити історичний розвиток онкології на Буковині з моменту Австро-Угорської імперії до наших днів. Матеріал і методи. Матеріалом дослідження слугували події на Буковині, пов’язані з лікуванням онкологічних хворих. Історичний метод є основним для дослідження історії розвитку онкологічної допомоги у Буковинському краї. Автор пропонує звернути увагу на перспективи її розвитку у ХХІ столітті порівнюючи з минулим.
Результати отримані в процесі дослідження історії розвитку онкології на Буковині вказали на прогресивний поступ онкологічної служби впродовж століть, коли на початку зародження онкологічної служби існував брак фахівців, обмежені можливості у діагностиці, недостатнє наукове підґрунтя. Для розв’язання цієї проблеми у 1959 році було прийняте рішення створити кафедру рентгенології та медичної радіології. Першим її завідувачем став доцент Т. П. Ковінський з двома асистентами під його керівництвом. Проходять роки і у серпні завідувачем кафедри обирають за конкурсом доцента І. Г. Федорова. Пізніше, у 70-х роках організовується курс онкології при кафедрі госпітальної хірургії. Його очолює доцент А. В. Живецький, а практичною базою для викладання предмету стає онкодиспансер. У 80-х роках курс очолює доцент Д. А. Чумак з двома асистентами В. А. Андрусенком та В.О. Федоренком. Проходить 10 років і на чолі курсу онкології стає професор Р. В. Сенютович. У 1994 році створюється кафедра онкології, променевої діагностики, променевої терапії та радіаційної медицини, яку очолює також професор Р. В. Сенютович. З плином часу у 2010 році кафедрі присвоюють назву онкології та радіології, на чолі якої у 2011 році стає професор О. І. Іващук. У 2015 році посаду завідувача кафедри обіймає доктор медичних наук, доцент В. Ю. Бодяка. Нині кафедра є структурним підрозділом інституту післядипломної освіти, який здійснює підготовку фахівців за різними спеціальностями. На сьогоднішній день відбувся прорив не тільки у науці на кафедрі онкології та радіології, а і у практичній роботі Буковинського клінічного онкоцентру від підвального приміщення у 1947 році, де опалювали грубкою, до сучасних 12 структурних підрозділів для діагностики та лікування профільних хворих.

КОНТЕКСТУАЛЬНИЙ ПЕРЕКЛАД ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ

2026-03-17T12:03:09+02:00

У статті розглядається важливість та роль контекстуального перекладу, його лінгвістичні, культурні, історичні та соціальні аспекти. Автор детально описує основні праці зарубіжних та вітчизняних авторів, які наголошували на важливості врахування контексту в перекладі. Важливість контексту в перекладі, з акцентом на вплив відмінностей між різними культурами та на передачу деяких культурно специфічних термінів і понять, зокрема, та на сам процес перекладу загалом, є незаперечною.

Досліджуючи поняття контексту та його значення як у використанні мови, так і в інтерпретації, враховуючи внесок низки лінгвістів у цьому відношенні та підкреслюючи той факт, що значення залежить від контексту, слід зазначити значну роль контексту при перекладі та інтерпретації різних текстів як усною, так і письмовою мовою.

Контекст відіграє важливу роль в успішному перекладі, особливо для ділових та професійних цілей. Без контексту перекладачеві довелося б проводити трудомісткі дослідження, щоб визначити значення та наміри автора оригінального змісту. Контекст пов'язаний із середовищем, у якому було написано певний текст і для якого він призначений, тому під час перекладу важливо, щоб контекст вихідної інформації відображався в кінцевому продукті.
Важливо вивчати контекстний переклад та його різновиди. Був використаний описовий метод, який полягав у детальному вивченні та представленні явищ, об'єктів або процесів, пов'язаних з контекстним перекладом, оскільки вони необхідні для міжкультурного розуміння. Для вивчення різновидів контекстного перекладу також використовувалися системний аналіз та синтез.
Аналіз контексту та аудиторії відіграє ключову роль у перекладі, допомагаючи перекладачам створювати точні, послідовні та релевантні переклади. Глибоко розуміючи контекст, у якому будуть використовуватися тексти, а також потреби та очікування цільової аудиторії, перекладачі можуть гарантувати, що їхні переклади відповідають найвищим стандартам та створюють додаткову цінність для читачів. Зрештою, аналіз контексту та цільової аудиторії допомагає покращити якість та релевантність технічних перекладів і сприяє успіху міжнародних комунікаційних стратегій.
Переклад – це складний процес. На цю передачу значення впливають певні змінні: час, місце, текст та соціокультурні знання як вихідної, так і цільової аудиторій. Кожна мова має свій власний спосіб самовираження. Деякі вирази набувають різних значень у різних контекстах; деякі також мають конотативні та денотативні значення. Крім того, в епоху глобалізації контекстуальне значення слів і виразів постійно змінюється. Щоб перекладач міг передати це значення, лінгвістичні та екстралінгвістичні аспекти обох мов є важливими для розуміння. За допомогою перекладу значення слова, тексту чи виразу представлено в контексті, в якому воно зустрічається.

СЕМАНТИЧНІ ГРУПИ ЕМОЦІЙНОЇ ЛЕКСИКИ В ПОВІСТІ “THE DISPLACED PERSON” ФЛАННЕРІ О’КОННОР

2026-03-16T16:57:39+02:00

Новизна дослідження. Новизна цього дослідження полягає у визначенні семантичних груп емоційних слів, які формують психологічну глибину та моральну інтенсивність оповіді, а також у вивченні того, як ці лексичні одиниці взаємодіють для побудови значення на стилістичному та концептуальному рівнях. Мета статті. Метою дослідження є визначення та систематизація семантичних груп емоційної лексики у творі Фланнері О'Коннор «Переміщена особа», визначення їхніх функцій у структурі наративу та з'ясування того, як емоційні значення сприяють зображенню автором відчуження, провини, упередження та божественної справедливості. Методологія. У дослідженні використовуються елементи семантичного, контекстуального та компонентного аналізу в поєднанні зі стилістичною інтерпретацією та елементами когнітивної поетики. Результати та обговорення. Семантичне дослідження лексики виявило ключові емоційні сфери, які включають страх і тривогу, огиду та осуд, а також здивування та нерозуміння. Ці емоційні категорії не розподілені випадковим чином по всьому оповіданню, а глибоко вбудовані в морально-психологічну тканину оповіді О'Коннор. Поле страху та тривоги відображає протистояння персонажів з невідомим та їхню нездатність адаптуватися до соціальних та моральних змін. Огида та осуд виникають із морального судження та зіткнення культурних цінностей, що формують людські стосунки в тексті. Група здивування та нерозуміння, у свою чергу, відображає емоційну напругу, що виникає внаслідок конфлікту між особистим сприйняттям та реальністю. Разом ці емоційні сфери сприяють загальному тону духовного неспокою та етичної складності, характерних для прози О'Коннор. Вони також підкреслюють її тонке дослідження людської крихкості, моральної сліпоти та переплетених сил плутанини та упереджень. Таким чином, аналіз емоційної лексики демонструє, що мова О'Коннор функціонує як потужний інструмент для розкриття глибин людського досвіду. Висновки. Проведений семантичний аналіз емоційної лексики у творі Фланнері О'Коннор «Переміщена особа» дозволяє зробити кілька висновків. По-перше, виявлені емоційні сфери — страх і тривога, огида та осуд, здивування та нерозуміння — утворюють систему взаємопов'язаних значень, що формують морально-психологічний ландшафт історії. По-друге, ці емоційні поля розкривають глибину людського конфлікту, підкреслюючи духовну невпевненість персонажів, моральну розгубленість та опір змінам. Крім того, дослідження демонструє, що емоційна лексика в оповіданні не лише передає психологічні стани, але й функціонує як інструмент етичного коментаря. Через взаємодію цих емоційних груп О'Коннор конструює багатовимірне бачення людської крихкості та моральної сліпоти. Перспективи для майбутніх досліджень. Подальші дослідження можуть поширити цей семантичний підхід на інші оповідання О'Коннор, щоб дослідити, як емоційна лексика розвивається в її творчості, відображаючи ширші тенденції американського морального дискурсу середини ХХ століття. Порівняльний аналіз з творами Вільяма Фолкнера також може пролити світло на регіональні та культурні виміри емоційної семантики в південно-готичній художній літературі.

ВЕРБАЛІЗАЦІЯ РОЗДУМУ (НА ОСНОВІ ТРИЛОГІЇ М. МАТІОС «МАЙЖЕ НІКОЛИ НЕ НАВПАКИ»)

2026-03-17T09:16:55+02:00

Мета роботи – дослідити лінгвістичні особливості функціонально-семантичного типу мовлення – міркування – у художньому тексті.

Методи дослідження. Дослідження проводилося з використанням основних загальнонаукових методів аналізу та синтезу, лінгвістичних методів – описового та структурного. Описовий метод узагальнював спостереження фактичного матеріалу. Структурний метод дав змогу інвентаризувати та систематизувати мовні явища.

Висновки. Отже, в роздумах активно функціонує абстрактна лексика, зумовлена інтелектуалізацією мовлення. Згадка про Бога викликається вигуками, що базуються на слові Бог та стилістичній фігурі діатези. Звернення до Бога супроводжують повсякденне життя та сімейні ритуали народу. Діатез утворює слово Бог, зазвичай, у формі кличної форми, а дієслова прощати, захищати, допомагати – у формі наказового способу (2-ї або 3-ї особи однини). Роздуми М. Матіоса характеризуються сегментацією тексту: короткі, розділені, парцельовані речення, підкреслені графічним фактором. Роздуми передбачають інтелектуальні сумніви, вагання, невпевненість, пошук думки. Цей структурний елемент рефлексії реалізує заперечення. У мовленнєвому стилі М. Матіоса звертають на себе увагу еквіваленти речень, які утворюють контамінацію опозиції та заперечення, позначаючи стилістичну фігуру алоїозу.

ЯВИЩЕ ПАРОНІМІЇ У МОВІ МЕДИЦИНИ ЯК ПРОБЛЕМА ТЕРМІНОВЖИВАННЯ

2026-03-17T10:02:45+02:00

У статті підкреслюється необхідність дотримання літературних норм української мови в сучасній медичній термінології, зокрема важливість розуміння її лексико-граматичного та стилістичного рівнів. У дослідженні аналізуються термінолексеми, що утворюють паронімічні зв'язки, а також причини та наслідки невмотивованого використання паронімів у науковому дискурсі (семантична схожість, недостатнє розуміння лексичних значень, некомпетентність мовців). Встановлено, що помилкове використання паронімів призводить до спотворення вираженого значення, лінгвістичних парадоксів та мовленнєвих помилок. Запропоновано правильні (нормативні) варіанти паронімічних медичних термінів, доречні для професійної мови медичних працівників. У дослідженні використано методи аналізу та синтезу, порівняльного (зіставного) аналізу та загальнолінгвістичного методу наукового опису. Висновки. Кількісні та якісні зміни в національній термінологічній системі є результатом взаємодії лінгвістичних та екстралінгвістичних факторів та закономірностей. Ретельний лінгвістичний аналіз основних паронімічних пар (серій), їх включення до лексичних мінімумів та активна навчальна робота з ними є важливим аспектом успішного оволодіння мовою медицини та підвищення якості спеціалізованої медичної літератури.

КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МЕДИЧНОГО ПРАЦІВНИКА: ЛІНГВІСТИЧНИЙ АСПЕКТ

2026-03-17T10:24:34+02:00

У цій статті досліджується мовна культура медичних працівників як ключовий фактор ефективного спілкування з пацієнтами та їхніми родинами. Аналізуються різні типи мовних помилок у професійному спілкуванні лікарів, зокрема фонетичні, лексичні, морфологічні, синтаксичні та стилістичні порушення. Підкреслюється, що надмірне використання складної медичної термінології, професійного жаргону та іншомовних запозичень без адаптації до мовного рівня пацієнта знижує ефективність взаєморозуміння та довіри і може негативно вплинути на результати лікування. Надаються практичні рекомендації щодо відповідного вибору мовних засобів відповідно до комунікативної ситуації, підтримки стилістичної адекватності, грамотності та логічної узгодженості викладу інформації.

Автори підкреслюють, що мовна культура лікаря є невід'ємним компонентом професійної компетентності, формує позитивний професійний імідж та сприяє атмосфері довіри та взаємоповаги. Дослідження базується на аналізі наукових джерел з лінгвістики, медичної комунікації та стилістики української мови.

УКРАЇНСЬКА МЕДИЧНА ТЕРМІНОЛОГІЯ: ІСТОРИКО-ЕТИМОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ТА СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

2026-03-17T11:08:09+02:00

У статті пропонується комплексний аналіз історичних, етимологічних та лінгвістичних основ формування та розвитку української медичної термінології. Підкреслюється значна роль класичних мов, зокрема латинської та грецької, як основоположних джерел медичної номенклатури, поряд із внеском слов'янської лінгвістичної спадщини. У дослідженні також розглядаються сучасні міжнародні впливи, що відображають вплив глобальної наукової комунікації на розвиток нових медичних термінів. Особлива увага приділяється взаємодії між іноземними запозиченнями та рідними українськими лексичними одиницями, висвітлюючи процеси адаптації, семантичної еволюції та функціональної спеціалізації в професійному медичному дискурсі.

У статті далі досліджуються сучасні тенденції уніфікації, стандартизації та цифровізації медичної термінології, зазначаючи їхню важливість для забезпечення узгодженості, ясності та взаємодії як у національних, так і в міжнародних наукових спільнотах. Інтеграція української медичної термінології у світову наукову практику аналізується як складний процес, що вимагає балансування лінгвістичного збереження з модернізацією та узгодженням з міжнародними стандартами.

Наукова новизна цього дослідження полягає в його інтегрованому синтезі історико-етимологічних та сучасних функціональних підходів, що дозволяє цілісне розуміння розвитку термінології. Дослідження, досліджуючи як традиційні, так і нові тенденції, визначає ключові перспективи еволюції української медичної термінології, забезпечуючи стратегічну основу для її подальшої адаптації та інтернаціоналізації.