Актуальні питання суспільних наук та історії медицини

Французька драматургія другої половини ХХ століття: традиції та новаторство

2025-06-08T12:52:02+03:00

Французька драматургія другої половини ХХ століття продовжує розвиток у межах режисерського театру, коли роль драматурга зменшується, театральність переважає над літературністю. Мета статті – дослідити особливості розвитку французької драматургії та театру другої половини ХХ століття як одного із векторів розвитку французької художньої літератури. Актуальність дослідження зумовлена експериментами драматургів та режисерів, повʼязаними з текстовими видозмінами (театр слова, театр повсякденний, театр тексту). Режисери за допомогою алюзійно-образного ряду та через словесне вираження почуттів та емоцій персонажів оновлюють театральну мову, що забезпечує нові форми комунікації з глядачами. Гра зі словами режисера переростає в театрі слова в гру з глядачами. У 60-ті роки особливої популярності у Франції набуває пʼєса-перформанс, як результат колективної творчості, що свідчить про авангардні тенденції, які й дають можливість експерименту. Комерційний напрямок у французькій драматургії повʼязаний з бульварним театром, театром кабаре, розваг, де ставляться твори до того часу, поки цікаві публіці, це добре зроблені пʼєси, з літературною мовою та чіткою композицією. Академічний театр має у Франції державну підтримку, це театр, де переважає класична музика, репертуар, стала трупа, тобто академічний театр забезпечує сталість традиції, ставлять соціально орієнтовані пʼєси, реалізують культурно-освітні програми (лекції з мистецтва, театральні дискусії). Висновки. Різновекторність розвитку французької драматургії другої половини ХХ століття забезпечує їй зв’язок з традиціями та можливість експерименту, що свідчить про прогрес цього виду мистецтва

Особливості латинсько-англійсько-українського перекладу анатомічних термінів-метафор із модифікатором – назвою вмістилища

2025-05-31T13:16:55+03:00

Мета статті – розглянути особливості латинсько-англійсько-українського перекладу анатомічних метафор із модифікатором – назва вмістилища. Проаналізовано досвід інших дослідників, зокрема О. Бєляєвої та І. Ткаченко, Ю. Макаренко і М. Малащенко. Вид перекладацької трансформації встановлюється за типологією В. Карабана. Фактичним джерелом обрано Terminologia Anatomica та видання «Міжнародна анатомічна термінологія (латинські, українські, російські й англійські еквіваленти» за редакцією В. Черкасова (2010 р.). Зазначений аналіз проводиться вперше. Методи дослідження. Застосовано метод суцільної вибірки для пошуку відповідних анатомічних метафоричних бінарм, а також використано семно-компонентний аналіз і порівняльний метод, що пояснює наявні перекладацькі трансформації. Семно-компонентний аналіз проведено із застосуванням одинадцятитомного Словника української мови, за яким установлюється первинне лексичне значення, простежується перерозподіл сем, розвиток або заміна конотативного компонента. Висновки. Досліджено переклад таких термінологічних сполук, як мішечок гортані, сльозовий мішок, сумка волосини, слизова (синовіальна) сумка, молочна цистерна, поперекова цистерна, слухова капсула, суглобова капсула, ампула сім’явиносної протоки, камера очного яблука тощо. Установлено, що переважна більшість зазначених метафоричних термінів виникає на підставі подібності, до уваги беруться колір, форма тощо або функційна схожість. Зазвичай переклад здійснюється словом, що має такий самий характер образності. Дослідження може бути використане при викладанні теорії перекладу для студентів-філологів, а також у вищих навчальних закладах медичного та фармацевтичного профілю при викладанні освітніх компонент «Українська мова за професійним спрямуванням», «Англійська мова за професійним спрямуванням», «Латинська мова та медична термінологія», а також у перекладацькій практиці

Зародження економічної науки на Буковині: діалектика взаємодії особистості та середовища в процесі прийняття рішень

2025-05-26T22:31:51+03:00

Фрідріх Кленвехтер започаткував викладання економічних дисциплін у новоствореному університеті в Чернівцях на поєднанні традицій австрійської та німецької шкіл та підготував благодатний ґрунт для початку роботи Шумпетера. Йозеф Алоїз Шумпетер, будучи одним із найвидатніших економістів, є одним із тих яскравих прикладів формування методології економічної науки, які визначають унікальну своєрідність та привабливість історії економічної думки як теоретичної та методологічної основи інших економічних наук. У цьому випадку йдеться про одну з ключових проблем застосування принципу історизму в наукових дослідженнях – діалектику взаємовпливу та взаємозалежності ролей особистості та середовища, в якому вона живе, у процесі цивілізаційного розвитку як цієї особистості, так і її середовища в цілому. Предметом цього дослідження є взаємозв'язок між роллю творчості та особистісними характеристиками вченого та умовами й особливостями його середовища. Мета дослідження полягає у з'ясуванні закономірностей взаємозв'язку між творчими досягненнями талановитої особистості та середовищем її функціонування на прикладі творчої біографії всесвітньо відомого вченого Йозефа Алоїза Шумпетера. Методи дослідження. Дослідження базується на поєднанні загальнонаукових методів та спеціальних методів економічної науки, де ключову роль відіграє аналіз. Враховуючи динаміку розвитку сучасної науки, у дослідженні також застосовуються філософські та наукові підходи та синергетичні принципи, такі як міждисциплінарність, плюралізм, самоорганізація та мультикультуралізм, для вивчення взаємного впливу середовища функціонування вченого та обґрунтованої ним методології. Висновки. У статті аналізується структура та методологічні особливості творчих досягнень Кляйнвехтера та Шумпетера. Взаємозв'язок між вченим та його середовищем аналізується як на рівні особистого спілкування, так і на рівні спільності методології з іншими провідними вченими того часу. Окремо розглядається методологія вивчення поведінки та соціально-економічної ролі підприємця як «творчого руйнівника». У цьому контексті аналізується також біографія самого Шумпетера, його успіхи та невдачі в галузі наукової та прикладної діяльності. Відповідно, більш ґрунтовний аналіз змісту перших видань наукових публікацій вченого, зокрема, його рецензій на праці інших провідних вчених того часу, а також документів, що відображають різні аспекти організації викладацької роботи видатного вченого Йозефа Алоїза Шумпетера, є виправданим предметом подальших досліджень у цьому напрямку. Визначальним напрямком таких досліджень вважається з'ясування закономірностей діалектичного протистояння старого з новим як у теоретичній, так і в практичній сфері, що робить нові комбінації більш життєздатними, більш орієнтованими на краще задоволення наших потреб.

Сучасні романи в жанрі альтернативної історії як реалізація опору українців російській агресії

2025-06-08T14:57:59+03:00

Новизна дослідження. Через геноцидну війну Росії, спрямовану на знищення України у 21 столітті, фактори, що формують національну ідентичність, набули першорядного значення. Мета статті. Це дослідження визначає, аналізує та контекстуалізує новітні романи з альтернативної історії, такі як «Третій терцій» (2019) та «Передруки незавершених чернеток» (2020) Олександра Меньшова. Ці роботи надають комплексний погляд на ідеологічну та інформаційну боротьбу українців, які опинилися у ворожій державі. Вони також розкривають механізми, які Росія використовує для фізичного, культурного та інформаційного знищення України. Методологія. Основним методом дослідження є порівняльний аналіз. Висновки. Альтернативна історія слугує продуктивною метафорою, пропонуючи розуміння потенційного ходу європейської історії 20-го століття – та початку 21 століття – якби Росія зазнала поразки у своїх імперських амбіціях, зокрема у Другій світовій війні. Такі історичні деконструкції досліджуються в трилогії Василя Кожелянка «Парад»: «Парад у Москві», «Конотоп» та «Людський зоопарк Господа». Ці твори ілюструють, як заміна патріотизму, націоналізму та людиноцентризму москвоцентричним космополітизмом, пацифізмом та колективізмом історично змінила ідеології. Українська література, особливо класичні твори, зберігає приклади, що підходять для альтернативних історичних наративів. Олександр Меньшов, сучасний український письменник з Херсона, залишався у своєму рідному місті як на початку війни у 2014 році, так і під час повномасштабного російського вторгнення. Станом на 2023 рік він не виїхав. Його твори стосуються необхідності протидії ворогу, одночасно будуючи власний ідеологічний та інформаційний арсенал для опору геноциду – як у теперішньому, так і в майбутньому. Вони наголошують на відновленні України як переможної нації в Європі та світі. На світовій культурній арені цей дискурс поширюється на розвінчання російських історичних та літературних фейків, викриття їхніх ідеологічних маніпуляцій та руйнування хибних наративів того, що Михайло Епштейн називає російською антиміфологією. Головною метою цього дослідження є окреслення та критичний аналіз фундаментальних імперських міфів та ідеологічних конструкцій, які проникали в українську культуру та літературу протягом століть. Ці наративи були розроблені для сприяння поступовому розширенню, прищеплення комплексу Малоросійськості та знищення української національної ідентичності. Перспективи майбутніх досліджень. Важливою частиною цієї розмови є розгляд фальсифікації історії, зокрема перекручування ключових історичних постатей та їхніх ролей. Не менш важливим є висвітлення прикладів національної саморепрезентації, які формують основу культурного канону України, та привернення уваги до перемог нації на геополітичній карті Європи

Дискурсивність щоденникового тексту Володимира Винниченка в контексті щоденників французьких модерністів

2025-06-08T16:37:23+03:00

Мета статті: Дослідити дискурсивні особливості щоденникових записів Володимира Винниченка у порівнянні зі щоденниками французьких модерністів (Андре Жіда, Габріеля Марселя, Жан-Поля Сартра, Альбера Камю). Завдання: Виявити спільні та відмінні риси в дискурсивних моделях (риторичній та ігровій), проаналізувати вплив авторської свідомості, жанрових традицій та історичного контексту (зокрема еміграції) на формування тексту щоденника обох груп письменників. Оригінальність: Це дослідження здійснює перший порівняльний аналіз дискурсивності в щоденниках Володимира Винниченка та французьких модерністів, тим самим з'ясовуючи специфіку українського письменника в європейському літературному контексті. Воно розглядає особливості автометаописів, хронотопу та поетики жанру щоденника у творах досліджуваних авторів. Методи дослідження: Порівняльно-історичний метод використовується для зіставлення щоденників В. Винниченка та французьких модерністів у їхніх відповідних літературних та історичних контекстах. Дискурс-аналіз використовується для вивчення лінгвістичних стратегій, типів авторської свідомості та моделей репрезентації в текстах щоденників. Елементи критики читацького відгуку включені для розуміння потенційного впливу щоденників на читача. Висновки: Хоча щоденники Винниченка поділяють риторичні (вираження особистої позиції) та ігрові (стилістичний épater le bourgeoise, «потік свідомості») дискурсивні моделі з французькими модерністами, вони вирізняються унікальним синтезом документальних, біографічних та художніх принципів. На відміну від французьких письменників, у творчості Винниченка очевидний значний вплив українського історичного контексту та досвіду еміграції, що відображається в темах та емоційній насиченості записів. Його щоденник служить цінним ресурсом для розуміння не лише творчості письменника, а й епохи українських визвольних змагань та нюансів національної свідомості.

Археологічні старожитності давньої околиці Чернівців – Роші та історія цецинської фортеці

2025-05-25T13:08:05+03:00

У цій статті представлено аналіз археологічних знахідок на території передмістя, нині району міста Чернівці – Роша. Дослідження проводилося в рамках проекту «RESTORY», що фінансується грантом Європейської Комісії «HORIZON-CL2‑2023-HERITAGE‑01-№ 101132781». Мета дослідження. Автори дослідження стверджують, що район має включати такі одиниці, як Роша (Роса), Роса-Станка (Роша-Стинка), Цеціна (Чечіно) та Монастирище (Монастирище) географічно та адміністративно, яке протягом певного періоду навіть офіційно вважалося частиною Роші. Актуальність цього дослідження полягає в унікальності археологічних даних, які допомагають описати стародавній період до появи писемності в цьому регіоні, а також у всебічному вивченні історії фортеці Чечіно на основі середньовічних грамот та наукових праць з 19 по 21 століття. Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від перших палеолітичних поселень (40 000-10 000 років тому) до 15 століття нашої ери. Мета дослідження - оцінити процес людського проживання на території сучасної Роші на основі сучасних археологічних знахідок, середньовічних документів та наукових праць 19-21 століть. Методологія. Дослідження включає аналіз археологічних об'єктів та артефактів у межах конкретної території Рошанського району та критичне вивчення документів відповідних історичних періодів. Детальне вивчення археологічних матеріалів, зосереджених у Роші, разом із раніше невідомими знахідками досліджень, проведених під час румунського управління регіоном, є науковою новизною. Висновки. Археологічні дослідження в цій частині сучасних Чернівців викликали науковий інтерес у багатьох дослідників, зокрема у Р. Ф. Кайндла, В. Мілковича, Т. Балана, Б. О. Тимошчука, С. В. Пивоварова, М. В. Ільчіва та інших. Вчені виявили кілька археологічних культур на цьому терені, зокрема Кукутень-Трипільську, Ноуа, Голіградську, Поянешть-Лукашівську, карпатські кургани, Райковець та різні слов'янські поселення. Особлива увага приділялася горі Цеціна, де було знайдено залишки оборонної споруди. Місцеві легенди, що досі зберігаються довгожителями Роши, збагачують знання про фольклор та культурні традиції мешканців цього району. Крім того, були досліджені наукові теорії щодо дати та будівельників кам'яного укріплення на горі Чечіно. Визначною знахідкою став скарб, знайдений у руїнах фортеці Чечіно в 1839 році, що складався з 19 срібних предметів, які зараз експонуються в Музеї історії мистецтв у Відні.

Cело Роша (Рошоша, Рошіша, Рушиця, Рошуша, Рошуше) в складі Молдавського князівства (1359 1774 рр.)

2025-05-25T16:15:44+03:00

У статті у рамках виконання проекту «RESTORY» – Грантова програма Європейської Комісії «Горизонт-Європа» (HORIZON-CL2‑2023- НERITAGE‑01-№ 101132781) вивчається історія одного з мікрорайонів м. Чернівці – Роші. Це – місцевість на південно-західній околиці Чернівців, яка від початку розвивалась як окреме поселення, згодом передмістя, і зрештою стала міським житловим мікрорайоном. З 1359 до 1774 р. територія сучасної Роші перебувала у складі середньовічного Молдавського князівства. Метою даного дослідження є вивчення історії означеного населеного пункту в цей період. Актуальність роботи полягає в унікальності опублікованого матеріалу, що стане основою для написаннямонографії про історію Роші. Хронологічні рамки обмежені часом перебування населеного пункту в складі Молдавського князівства (1359‑1774 рр.). Методика: аналіз даних переписів населення Молдавського кнізівства, літописів, грамот, документів та праць XVII‑XX ст., які висвітлюють історію цього періоду Роші; топонімічні та етимологічні дослідження. Наукова новизна: історія села (передмістя; мікрорайону м. Чернівці) Роша створюється вперше. Висновки. Таким чином, протягом більш ніж 400 років село Рошіша перебувало в складі Молдавського середньовічного князівства. Майже повна відсутність писемних джерел про Рошу в цей період зумовлена тим, що населений пункт було передмістям Чернівців, знаходилося в його межах. Протягом зазначеного хронологічного періоду Рошіша не відрізнялася ані зовнішнім виглядом, ані економічним чи соціальним становищем від інших сільських поселень князівства. Однією з характерних рис фіскальної ситуації Молдови були непомірні податки на користь Османської імперії (харач, пешкеш, бакшиш тощо), васалом якої князівство стало з XV ст. Крім того, існували податки та повинності на користь князя та правлячої верхівки (десятина, гоштина, робота, корвода, штрафи – душегубина, хаталм, чуботе, ферея тощо). З XVII ст. десятина зі злакових культур, що вирощували рошішанами, сплачувалася Великому Скиту з Галичини. Весь тягар фіскального навантаження лягав на селян і торговців Чернівців. У кінці молдавського періоду з 149 господарств в Рошіші податки сплачували 65 сімей, решта ж або сплачували окремі податки, або були звільнені від них через державну службу. Нескінченні військові напади на цю прикордонну територію тривали протягом усього молдавського періоду, починаючи з боротьби за незалежність князівства і до російсько-турецької війни 1768‑1774 рр. Одночасно постійні міждержавні конфлікти з Польщею завдавали спустошення і грабування Чернівців, і Роші. Ці страждання для населення посилювались частими голодними роками та епідеміями тяжких хвороб. У 1767‑1768 рр. в Рошіші була збудована дерев’яна церква, яку в народі називали «старою». Вона стала духовною «віддушиною» для селянина, пригніченого тяжкою працею, великими податками і повинностями. Конкретні дані про жителів Рошіши в кінці XVIII ст. стали відомі в результаті переписів населення, проведених у 1772‑1773 та 1774 рр. представниками російської окупаційної армії та господаря Молдови. Анексія північної частини Молдови, яка під австрійцями стала називатися Буковиною, поклала початок новому періоду в історії нашого краю та Рошіши зокрема.

Особливості входження Східної Галичини, Волині, Північної Буковини і Бессарабії до складу УРСР як передумови майбутньої радянізації

2025-05-25T14:47:32+03:00

1 вересня 1939 року нацистські війська вторглися до Польщі. 17 вересня, коли основні сили польської армії були розгромлені, радянські війська перетнули польсько-радянський кордон у Західній Україні та Західній Білорусі. Розпочалася «визвольна місія» Червоної Армії із захисту «братів по крові» – українців та білорусів від нацистського поневолення, і секретний протокол Ріббентропа-Молотова був фактично виконаний. 28 вересня 1939 року – було підписано Договір про дружбу та кордони та ще один секретний протокол між Німеччиною та СРСР, згідно з яким Польща як держава зникла з карти світу, кордон між сторонами було встановлено по «лінії Керзона»: Східна Галичина та Західна Волинь відійшли до СРСР; Лемківщина, Посяння, Холмщина, Підляшшя потрапили під німецьку окупацію. Метою дослідження є відтворення бачення історії приєднання Буковини до Радянського Союзу та політичного впливу контексту на ці історичні події. Для легітимізації радянського режиму в Західній Україні 22 жовтня 1939 року під контролем нової влади відбулися вибори до Народних зборів, які наприкінці жовтня прийняли Декларацію про входження Західної України до складу Української РСР. У листопаді 1939 року відбулася сесія Верховної Ради Української РСР. Матеріали та методи. Історичні дослідження та енциклопедичні матеріали, а також власний аналіз за спогадами очевидців лягли в основу цієї статті. Новизна дослідження. У червні 1940 року, враховуючи радянсько-німецьку угоду про розмежування сфер впливу, СРСР в ультимативній формі оголосив Румунії про передачу їй Бессарабії та Буковини. Цей процес ще не був досліджений до кінця. Тому автор намагається проаналізувати його на основі історії Буковини та Волині. 28 червня війська під командуванням Г. Жукова форсували річку Дністер і вступили на ці території. 2 серпня 1940 року рішенням VII сесії Верховної Ради СРСР було утворено Молдавську РСР, а Чернівецьку область було організовано в Північній Буковині та передано до складу Української РСР. Висновки. Таким чином, майже всі українські етнічні землі були об'єднані в єдиній державі. Водночас, з приєднанням західноукраїнських земель до СРСР, розпочався процес їх радянізації, тобто змін у всіх сферах життя відповідно до моделей, вироблених за роки радянської влади.

Переваги та недоліки штучного інтелекту у вивченні іноземних мов

2025-05-31T13:35:56+03:00

У цій статті досліджується багатогранна роль штучного інтелекту (ШІ) у покращенні процесу вивчення іноземних мов. Вона розглядає такі переваги, як персоналізований навчальний досвід за допомогою адаптивних алгоритмів, що задовольняють індивідуальні потреби студентів, зворотний зв'язок у режимі реального часу через мовні програми на базі ШІ та імерсивне середовище, створене віртуальними помічниками. Крім того, у статті підкреслюється зручність ШІ у наданні миттєвих перекладів та підказок щодо вимови, що робить вивчення мови доступнішим. І навпаки, вона розглядає значні недоліки, включаючи потенціал для зниження людської взаємодії, що може перешкоджати розвитку розмовних навичок, та ризик надмірної залежності від технологій, що призводить до поверхневого навчання. У статті також обговорюються занепокоєння щодо конфіденційності даних та етичні наслідки використання ШІ в освіті. Зрештою, вона виступає за збалансований підхід, який поєднує інструменти ШІ з традиційними методами для оптимізації результатів вивчення мови. Актуальність цієї теми зумовлена тим, що, оскільки ШІ стає все більш інтегрованим у вивчення мови, традиційні викладацькі ролі можуть опинитися під загрозою. Це ставить під сумнів майбутнє викладачів мов та якість навчального досвіду порівняно з навчанням людиною. ШІ може адаптувати навчальний досвід до індивідуальних потреб та надавати учням доступ до мовних ресурсів будь-коли та будь-де. Однак надмірна залежність від штучного інтелекту може перешкоджати розвитку розмовних навичок. Наприклад, покладання виключно на чат-ботів може обмежувати практичну практику, роблячи учнів менш впевненими у спілкуванні з носіями мови. Методологія дослідження базується на змішаному методологічному підході, що поєднує опитування та інтерв'ю для збору як кількісних, так і якісних даних. Метою цього дослідження є надання збалансованого уявлення про те, як ШІ можна ефективно використовувати у вивченні мови, одночасно усуваючи його обмеження. Аналізуючи ці фактори, викладачі та учні можуть приймати обґрунтовані рішення щодо включення інструментів ШІ у свої мовні дослідження. Елементи новизни дослідження зосереджені на дослідженні того, як більш складні алгоритми можуть передбачати потреби учнів та динамічно коригувати контент. Висновок. У сучасному світі штучний інтелект (ШІ) стає невід'ємною частиною освітнього процесу, особливо у вивченні іноземних мов. Обговорювані переваги, такі як персоналізоване навчання, підвищена мотивація учнів за допомогою інтерактивних платформ, автоматизоване оцінювання та використання розмовних чат-ботів, демонструють революційний вплив технологій на традиційні підходи до навчання. Однак, попри численні переваги, є й недоліки, такі як ризик втрати особистого контакту між вчителями та учнями, а також потенційні проблеми з довірою до автоматизованих систем оцінювання. Підкреслення важливості таких людських якостей, як емпатія та критичне мислення, підкреслює необхідність збалансованого підходу до інтеграції штучного інтелекту в освіту

Особливості формування культурно-мовного прагматизму у закладі вищої освіти

2025-05-31T14:20:12+03:00

Актуальність статті пов'язана з реаліями сучасного освітнього простору, який характеризується плюралістичними та мультикультурними принципами розвитку. Наголошується, що культура та мова залишаються фундаментальними джерелами формування інформаційно-комунікаційного середовища в освітній сфері, незважаючи на стрімкий розвиток технологічного та цифрового кластера. Метою дослідження є висвітлення прагматичних підходів до організації інформаційно-комунікаційної діяльності в університетській освіті. Автор наголошує на необхідності залучення організаційно-методологічних орієнтирів для збереження культурного та лінгвістичного потенціалу на глобальному, локальному та індивідуальному рівнях. Методологія дослідження зосереджена на загальнонауковому методологічному арсеналі аналітичного напрямку, в якому домінують узагальнення та порівняльні характеристики культурного та лінгвістичного середовища. Прагматизм є одним з ключових інструментів організації світогляду та ментальних характеристик сучасного наукового світогляду. Система вищої освіти потребує постійного підтвердження двох основних показників – якості та ефективності. Результати дослідження свідчать про активну реалізацію принципів прагматизму в лінгвокультурному сегменті освітньої діяльності. Перспективним напрямком досліджень є висвітлення особливостей міждисциплінарного потенціалу в культурно-лінгвістичному кластері системи вищої освіти. Таким чином, прагматизм сучасної культурно-мовної діяльності у системі вищої освіти зосереджений на підвищенні рівня інформаційно-комунікативного забезпечення освітнього процесу шляхом впровадження міждисциплінарних та мультикультурних механізмів

Організаційно-методологічні характеристики освітньо-професійної програми підготовки фахівців за спеціальністю «Терапія та реабілітація»

2025-06-06T15:55:51+03:00

Питання підготовки спеціалістів з терапії та реабілітації є особливо актуальним у сучасних реаліях, оскільки попит на професійних спеціалістів у цьому кластері медицини постійно зростає. Вищі медичні навчальні заклади стикаються з необхідністю швидкого впорядкування навчально-методичного арсеналу для відповідності стандартам освітньо-професійної програми. Метою наукового дослідження є висвітлення специфіки організаційно-методичного забезпечення навчального процесу для студентів спеціальності «Терапія та реабілітація». Завданнями дослідження є пошук балансу між традиційними та інноваційними вимірами навчального забезпечення в сучасній парадигмі вищої медичної освіти. Методологія, використана при написанні статті, орієнтована на загальнонауковий методологічний сегмент. Аналітичний вимір сформував домінуючий методологічний підхід, що забезпечує узагальнення отриманих даних та порівняння в рамках навчального процесу у вищому медичному навчальному закладі. Розробка перспектив розвитку освітньої та наукової діяльності передбачає застосування науково-філософського принципу синергії. Результати дослідження свідчать про поступову трансформацію матриці компетенцій з теоретичних дисциплін, що викладаються реабілітологам. Традиційне домінування фундаментальних навичок втрачає свою актуальність через динамізм соціокультурних змін, які радикально змінюють розуміння принципів лікування та одужання. Біопсихосоціальна модель терапевтичної та реабілітаційної діяльності зумовлює необхідність нових знань та навичок, що формуються під час вивчення теоретичного кластера освітньої програми. Soft-skills, live-skills, digital-skills – це звичний перелік професійних компетенцій сучасного реабілітолога. Дисципліни теоретичного профілю стають освітнім простором, у якому студент вищої освіти формує необхідний арсенал знань, навичок та вмінь. Перспективами дослідження є розробка міждисциплінарних програм, які інтегруватимуть потенціал кількох суміжних дисциплін, формуючи універсальні компетенції. Досвід епітеліотерапії продемонстрував ефективність використання міждисциплінарності в практичному сегменті навчання. Міждисциплінарна парадигма в теоретичній підготовці є актуальною для терапевтичного та реабілітаційного кластера. Таким чином, організаційно-методичне забезпечення викладання теоретичних дисциплін студентам спеціальності «Терапія та реабілітація» постійно змінюється під впливом соціокультурних факторів. Біопсихосоціальна модель медичної парадигми сучасності передбачає розширення компетенцій терапевта-реабілітолога, що зумовлює необхідність набуття гнучкості та універсальності професійних навичок

Cпецифіка нефінітних форм дієслова в сучасній українській мові

2025-05-30T23:02:51+03:00

Мета статті – порівняти фінітні та нефінітні дієслова; охарактеризувати нефінітні дієслова в сучасній українській мові. Актуальність дослідження зумовлена тим, що в українознавстві нефінітні форми мають неоднозначне тлумачення. У цьому морфологічному класі слів є аспекти, які потребують філософського обґрунтування. Крім того, вони ілюструють нестійкість дієслівних меж, перехід дієслівних форм до інших частин мови. Методи дослідження. У статті як основні використовуються загальнонаукові методи аналізу та синтезу, а також лінгвістичні методи – описовий та спостережливий. Висновки. Нефінітні форми – це численний та різноманітний клас дієслівних форм, що мають як спільні, так і специфічні ознаки. Усі нефінітні форми об'єднує: 1) вони мають загальні дієслівні категорії виду, перехідність-неперехідність та стан (причому перехідність-неперехідність впливає лише на утворення дієприкметникових форм); категорія стану є важливою категорією для дієприкметника та безособових форм на -no, -to, останні завжди належать до пасивного стану); 2) вони мають граматичні ознаки двох частин мови; 3) динамічна ознака трансформується в статичну. Специфічні ознаки включають: інфінітив має синтаксичні ознаки дієслова та іменника, як і іменник, він може бути будь-яким членом речення; дієприкметник та прислівник можна розглядати за критеріями частин мови, а творення граматичних форм є важливим аспектом у цьому класі слів; безособова форма на -no. -to має постійні граматичні (морфологічні) ознаки. Дієприкметники та прислівники виходять за рамки дієслова

Лідерство в історичній ретроспективі військової медицини США (до 200-річчя від дня народження Джонатана Леттермана (1824-1872)

2025-05-25T17:17:09+03:00

Мета: науково обґрунтувати доцільність вивчення та критичного аналізу історичного досвіду військово-медичної організації армії США як провідної країни НАТО. Проаналізувати результати радикальної модернізації системи медичного постачання американської армії, проведеної Джонатаном Леттерманом у середині 1860-х років. Виділити значення цих нововведень на основі комплексного дослідження та довести їх актуальність у процесі вдосконалення організації медичного забезпечення Збройних Сил України. Матеріали та методи. У дослідженні використано матеріали англомовних видань, присвячених становленню та сучасним завданням американської військової медицини. Для порівняльного аналізу історичного розвитку військово-медичної організації в арміях на Американському та Євразійському континентах використано дані останніх публікацій кафедри медичного забезпечення Збройних Сил Української військово-медичної академії за темою дослідження та публікацій з депозитарного фонду Національної наукової медичної бібліотеки України. Застосовано методи системно-історичного аналізу, інформаційного пошуку, бібліографічного. Результати. Аргументовано доцільність дослідження розвитку системи медичного забезпечення армії США для покращення діяльності Медичних сил Збройних Сил України. Виділено та оцінено інновації Джонатана Леттермана в модернізації американської військової медицини у другій половині 19 століття, які досі залишаються невід'ємною частиною військово-медичних операцій, що здійснюються армією США. Доведено, що фундаментальні принципи армійської медицини, сформовані та впроваджені в армії США у 1860-х роках Леттерманом, значно випереджали свій час у розумінні пріоритетних завдань військової медицини відповідно до вимог сучасних армій. Здійснено порівняння ефективності військово-медичної організації в арміях, що діяли на Американському та Євразійському континентах у цей період. Встановлено, що, на відміну від законодавчого затвердження та впровадження інноваційних змін в організації медичного забезпечення армії США, автократичний уряд Російської імперії ігнорував або значно уповільнював модернізацію військово-медичної організації армії після поразки в Кримській війні (1853-1856), що призвело до катастрофічних наслідків під час Першої та Другої світових воєн. Важливість лідерства у впровадженні інноваційних змін у такому важливому компоненті збройних сил, як військово-медична організація, доведена на прикладі діяльності Джонатана Леттермана. Висновки: Система медичного забезпечення військ на полі бою, розроблена та впроваджена Джонатаном Леттерманом у другій половині 19 століття, і сьогодні залишається основою управління медичною допомогою в армії США в умовах воєнного часу. Ефективна модернізація військово-медичної організації в армії США під час Громадянської війни (1861‑1865) позитивно вплинула на можливості американської армійської медицини у 20-му та на початку 21-го століть. Критичне осмислення історичного досвіду організації медичного забезпечення в армії США як провідної країни НАТО є важливим для професійного зростання українських військових лікарів, а також для вдосконалення військово-медичної організації у Збройних Силах України.

Ілля Ілліч Мечников – від зоолога до мікробіолога та до відкриття фагоцитозу

2025-05-25T23:05:41+03:00

Стаття присвячена 180-річчю з дня народження Іллі Мечникова – одного з найвидатніших вчених світового рівня, чиє ім'я назавжди увійшло в історію науки. Народжений на українській землі, він зробив неоціненний внесок у розвиток біології та медицини, зокрема в галузі імунології. Його дослідження заклали основи сучасного розуміння імунної системи, а Нобелівська премія, яку він отримав у 1908 році, стала визнанням його генія. Ілля Мечников – не лише гордість України, а й символ того, як талант і наполегливість можуть змінити світ. Його внесок у науку залишається актуальним і сьогодні, а його життя – приклад того, як любов до знань може подолати будь-які кордони. Звичайно! Ось переклад англійською мовою анотації, розрахований на рівень володіння мовою C2. Мета статті: Ретельно дослідити життєвий шлях та основоположний науковий внесок Іллі Ілліча Мечникова, видатного українського вченого та лауреата Нобелівської премії, з особливим акцентом на період його становлення та діяльність в Україні. Новизна: Дослідження пропонує систематичне зведення інформації, що стосується перебування Мечникова в Україні та його інтелектуального становлення як вченого. Воно підкреслює ключове значення цього фундаментального етапу у формуванні його наступних новаторських відкриттів, які резонували в усьому світі. Методологія: Дослідження використовує комплексний аналітичний підхід, ретельно вивчаючи біографічні дані, наукові публікації, історичні записи, сучасні свідчення та відповідні літературні джерела. Висновки: Українська спадщина Мечникова та інтелектуальне середовище Харкова та Одеси відіграли важливу роль у його розвитку як вченого. Його новаторські відкриття в галузі імунітету та мікробіології мають фундаментальне та незмінне значення для світової наукової спільноти.

Eволюція концепції менеджменту пацієнта з цукровим діабетом

2025-05-25T23:41:06+03:00

У статті представлено результати аналізу підходів до лікування цукрового діабету в історичному аспекті, від початку до сучасних поглядів. Узагальнено фундаментальні принципи терапії діабету та фармакологічної профілактики його ускладнень, які базуються на міжнародних рекомендаціях, розроблених фахівцями Американської діабетичної асоціації, Європейського товариства ендокринології та державних клінічних установ. Сучасне розуміння підкреслює зв'язок між клінічним прогресуванням цукрового діабету та змінами у складі кишкової мікробіоти, яка має вирішальне значення для регуляції численних метаболічних процесів, включаючи метаболізм глюкози. Підкреслено, як технології безперервного моніторингу рівня глюкози, а саме інсулінові помпи, телемедицина та персоналізована медицина, можуть допомогти підтримувати ремісію. Розглянуто перспективи використання альтернативних методів лікування, включаючи трансплантацію острівцевих клітин, як засобу повного виліковування діабету.

Розвиток медичних знань у Стародавньому Китаї в епоху перших централізованих імперій

2025-05-26T23:12:26+03:00

У цій статті досліджується розвиток китайської медицини за часів династій Цінь та Хань. Вона зосереджена на формуванні теоретичних основ, таких як теорія Інь-Ян та П'ять елементів, а також на розвитку практичних методів лікування, включаючи акупунктуру, фітотерапію та пульсову діагностику. Автор висвітлює внесок видатних діячів китайської медицини цього періоду, таких як Чжан Чжунцзін та Лі Шичжень, чиї праці стали основоположними в цій галузі. У статті також розглядаються різні медичні трактати, що збереглися донині та містять цінну інформацію про методи лікування, лікарські речовини та філософські основи китайської медицини. Підкреслюється значення династій Цінь та Хань у формуванні традиційної китайської медицини як комплексної системи знань та практик, яка продовжує впливати на медицину й сьогодні. Методологія дослідження. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об'єктивності, систематичності та міждисциплінарності. У дослідженні використовуються загальнонаукові, спеціалізовані історичні та міждисциплінарні методи. Кожен із цих методів довів свою ефективність у своєму конкретному контексті, дозволяючи об'єктивно дослідити генезис та еволюцію фундаментальних теоретичних концепцій китайської медицини часів династій Цінь та Хань, а також оцінити їхній вплив на подальший розвиток галузі. Висновки. Епоха перших централізованих імперій у стародавньому Китаї ознаменувала розквіт культури та науки. Імперія досягла значної могутності, а китайські вчені активно розвивали знання про навколишній світ. Цей період заклав основу для розвитку китайської медицини. Китайські лікарі того часу досягли значних успіхів: вони вперше застосували метод клінічного опису захворювань, виконували складні хірургічні операції та розробили різні методи лікування, такі як акупунктура, фітотерапія та пульсова діагностика. Були створені перші медичні трактати, що склали основу для подальшого розвитку китайської медицини. Теорії Інь і Ян та П'яти Стихій стали теоретичною основою китайської медицини. Китайські лікарі розглядали людину як єдину систему, що взаємодіє з навколишнім середовищем, а лікування було спрямоване на відновлення гармонії в організмі. Широке використання лікарських рослин було важливим аспектом китайської медицини. Пульсова діагностика стала одним із найхарактерніших діагностичних методів. Китайська медицина того часу активно взаємодіяла з медичними системами інших народів, сприяючи її розвитку. Так, династії Цінь і Хань ознаменували золотий вік формування основ традиційної китайської медицини. Саме в цей період були закладені теоретичні основи та розроблені практичні методи лікування, які визначили розвиток цієї медичної системи на тисячоліття вперед.

Tрансформація радянської психіатрії: з галузі медицини у каральну систему для боротьби з інакодумством

2025-05-27T22:40:15+03:00

Проблема встановлення правди про масові порушення прав людини через застосування «каральної психіатрії» впродовж 1930-1980-х років, оприлюднення постатей правозахисників, вчителів, викладачів, військовослужбовців, студентів, митців, які зазнали тортур у радянських спеціалізованих закладах, залишається актуальною. Окремої уваги дослідників потребують чинники, які вплинули на перетворення психіатрії з медичної галузі на ефективний інструмент боротьби з інакомисленням. На жаль, ментальні наслідки боротьби з інакодумством залишаються відчутними і досі, а психіатрія ще викликає асоціації з радянськими установами, де катували та піддавали примусовому лікуванню. Метою дослідження є висвітлення суспільно-політичних, правових та ідеологічних чинників, що призвели до перетворення психіатрії з медичної галузі на один з найефективніших механізмів боротьби з інакодумством як явищем та правозахисним рухом, що загрожував існуванню радянської імперії. З огляду на специфіку теми дослідження, яка розглядається на міждисциплінарному рівні, використано історичні методи реконструкції минулого, аналізу джерельної та історіографічної бази, синхронізації подій, встановлення структурних зв’язків з історичними та медичними дослідженнями, а також проблемно-хронологічний метод та метод ретроспективного аналізу. Висновки Таким чином, проаналізувавши використання психіатрії радянською владою протягом п’яти десятиліть для придушення опору, можна виділити кілька аспектів. По-перше, йдеться про порушення медичної етики, перетворення лікувально-профілактичних закладів на мережу спеціалізованих закритих установ для примусового лікування інакомислячих. По-друге, медицина, як і інші сфери життя, потрапила під тотальний контроль каральних органів, науково-дослідні установи зазнали негативних змін, а лікарі, які виступали проти системи і хотіли розвивати новітні тенденції та західні методики в психіатрії, були репресовані. По-третє, під дію «каральної психіатрії» потрапляли люди старше шістнадцяти років ‒ студенти, шкільні вчителі, науковці, професори, письменники, військовослужбовці, яких піддавали тортурам, психіатричному терору

Історія вивчення питання епідеміології розладів психіки та поведінки серед підлітків Чернівецької області

2025-05-30T16:09:21+03:00

Актуальність дослідження. Зважаючи на те, що в останні роки ситуація в Україні характеризується безперервно зростаючою вимогливістю і психологічною навантаженістю на підростаюче покоління, що означені дією різноманітних масових психогенних факторів, були проведені дослідження серед «соціально ізольованих» соціальних і біологічних сиріт, «соціально занедбаних» підлітків через «міграційний бум» та в асоціальних родинах. Мета студії полягає в тому, щоб визначити і систематизувати фактори, які призвели до зростання порушень в психічній сфері. Новизна праці полягає в тому, щоб аргументувати механізм, що викликає зміни структури психічної діяльності індивіда, коли несформована особистість (підліток), залишаючись емоційно ізольованим у соціумі від близько йому людини (найчастіше матері), на різні за тривалістю в часі періоди свого життя, потрапляє в умови психологічного дискомфорту, що сприяє виникненню непсихотичних і психотичних психічних порушень та розладів поведінки. Висновок. Враховуючи, що загальновизнаних епідеміологічних даних щодо поширеності розладів соціального функціонування (МКХ-10. F 94) внаслідок: емоційно соціальної депривації (ЕСД), яка виникла у дітей позбавлених батьківського піклування; біологічної депривації (БД) через істинне сирітство; соціально-материнської депривації (СМД) через трудову міграцію емоційно важливої в їх житті людини, частіше мами; сімейної депривації (СД) через непорозуміння в родині та соціально-психологічної депривації (СПД) внаслідок порушення в інтерперсональних стосунках з однолітками чи старшими середдітей різного віку в Україні немає. Усе це визначило актуальність і перспективність проведених
досліджень в динаміці (2002-2006 рр.)

Вплив історико-суспільних факторів на девіантну і делінквентну поведінку серед соціально депривованих підлітків

2025-05-30T22:23:32+03:00

У всі історичні часи стан психічного здоров’я був і залишається одним із критеріїв соціальної і психологічної стабільності, як окремого індивіда, так і суспільства в цілому. Мета статті. На основі проведених досліджень 130 підлітків із соціально-материнською депривацією (СМД), сімейною (СД) та соціально-психологічною (СПД), дослідили соціальний фактор, а саме: сімейний статус (повна, неповна родина чи її відсутність, освіта, економічна забезпеченість, спосіб життя), звичаї і вплив найближчого оточення (сім’ї, друзів, компанії та ін.), внаслідок недостатнього задоволення основних психічних потреб (впродовж тривалого часу і в досить серйозному ступені) у підлітків. Новизна студії полягає в тому, що соціальний фактор СМД, СД, СПД вперше досліджено в стресових соціально-політичних умовах, коли підлітковий період соціалізації призводить до нестачі емоційного тепла в стосунках батьки–діти, підліток–підліток, підліток–суспільство. Практична цінність і джерельна база праці полягає у створенні експериментальної основи, на якій формується дослідження девіантної та делінквентної поведінки підлітків. Вивчено історико-суспільний фактор зміни поведінки соціально депривованих підлітків у період соціально несприятливого контексту (такого як пандемія, фінансова криза, військові конфлікти та ін.). Стаття спирається на матеріали практичної частини дисертації на здобуття ступеня доктора медичних наук. Висновок. Враховуючи, що загальновизнаних епідеміологічних даних щодо поширеності психічних і поведінкових розладів внаслідок депривації з розладами соціального функціонування (МКХ-10. F 94) у дітей різного віку в Україні немає, дослідили фактори, які впливали на формування делінквентної та девіантної поведінки серед підростаючого покоління українців. Усе це визначило актуальність і перспективність досліджень які були проведені в історичному вимірі, так і на сучасному етапі, спрямованих на з’ясування етіологічних чинників та факторів ризику (які мають тенденцію до появи нових чинників). Зростаюча поширеність психічної депривації, її аналіз та контроль над явищем серед підростаючого покоління українських підлітків, допоможуть вдосконалити систему охорони здоров’я дітей та підлітків, що є на часі.