Актуальні питання суспільних наук та історії медицини

Еволюція концепції серцевої недостатності

2024-10-06T17:14:54+03:00

Стаття присвячена огляду синдрому серцевої недостатності з викладом у хронологічній послідовності клінічних, інструментальних, лабораторних, морфологічних методів обстеження хворих та історії їх розвитку. Показано інформативні можливості електрокардіографії, методів візуалізації органів, інвазивних процедур для дослідження серця і судин, навантажувальних стрес-тестів, ендоміокардіальної біопсії для встановлення ознак серцевої недостатності, прогнозу перебігу захворювання. На основі міжнародних рекомендацій, розроблених експертами American College of Cardiology, American Heart Association, Heart Failure Society of America, Heart Failure Association of European Society of Cardiology, узагальнено критерії ідентифікації декомпенсації серця. Підкреслено роль ехокардіографічних параметрів для визначення класифікаційних характеристик серцевої недостатності.

Історія, розвиток та формування вчення про стрес-асоційовані психічні розлади: зв’язок виникнення стрес-асоційованих розладів з суспільними реаліями

2024-10-17T16:29:44+03:00

Історія вивчення розладів, пов’язаних зі стресом, є одночасно захоплюючою та складною, оскільки її розвиток переплітається з численними змінами в наукових перспективах та інтерпретаціях. Протягом останніх десятиліть дослідники продовжували досліджувати посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), аналізуючи його вплив на різні групи людей, вивчаючи механізми його розвитку та розробляючи нові методи лікування. Проведення сучасних досліджень у галузях нейробіології, психіатрії та соціології допомагає досліднику краще зрозуміти природу розладу та розробити ефективні методи його запобігання та більш ефективного лікування. Історія вивчення посттравматичних стресових розладів є гнучкою та все ще розвивається, включає нові технології та методи дослідження. Актуальність дослідження. Через повномасштабну війну Росії проти України, яка триває з 2022 року, кількість людей зі стресовими психічними розладами зростає. У рамках загальнонаціональної програми психічного здоров’я «Як справи?», ініційованої Оленою Зеленською, соціологічна компанія Gradus Research провела дослідницьку програму «Психічне здоров’я та ставлення українців до психологічної допомоги під час війни: Хвиля 3». У результаті з’ясувалося, що ті особи, які останнім часом пережили стрес і сильну нервозність, серед основних причин називають повномасштабну війну Росії проти України (72 %), фінансові труднощі (41 %) та соціальні проблеми. та політична ситуація в Україні (38 %). Важливим аспектом є встановлення зв'язку між стресом та історичними подіями, які його спричинили. Метою дослідження є аналіз даних наукової літератури щодо історичних аспектів розвитку та становлення вчення про стрес-асоційовані психічні розлади, а також їх співвідношення з подіями суспільства. Для досягнення поставленої мети використано такі методи рецензування, як системний метод та контент-аналіз наукових матеріалів. Пошук матеріалів проводився з використанням баз даних GoogleScholar, PubMed, відкритих джерел Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) та інших веб-порталів. Висновки. Аналізуючи зібрані наукові матеріали з вивчення стресу, можна констатувати очевидну взаємозалежність у випадках виникнення стресових розладів у контексті складних історичних подій. Ми бачимо, що розлади, пов’язані зі стресом, зростають, а також корелюють із безперервністю військового контексту. Це змушує нас продовжувати дослідження подібних розладів, щоб запобігти їм і надати необхідну допомогу та терапію

Еміграція у творчості В. Винниченка та Л.-Ф.Селіна як наратив та художній прийом

2024-10-20T18:43:43+03:00

Мета запропонованої статті проаналізувати емігрантську творчість В. Винниченка (повість «Рівновага» (1912) та «Золоті розсипи» (1927). А також роман Л.-Ф. Селіна «Із замку в замок» (1959). Новизна статті полягає в тому, що попри очевидність філософських основ світогляду Винниченка і Селіна, твори цих письменників, як і світоглядні орієнтири обох модерністів, досі не були предметом компаративної літературознавчої студії. Методи дослідження. У дослідженні використано такі наукові методи: історико- літературний, порівняльний, біографічний. Висновки. Написані в різний час і за різних життєвих обставин, ці твори демонструють схожі проблемні та поетикальні властивості емігрантської літератури. Твори обох письменників, всупереч трагізму: дійсності, характеризуються комічним ефектом: (лексичними та стилістичними деформаціями Селіна), фарсовістю та пародійністю (Винниченко), сарказмом, чорним гумором, гіперболізацією (в обох авторів)

Строфіка та рифування у поезіях збірки Василя Пачовського "Розсипані перли"

2024-08-30T22:56:44+03:00

У досліджуваній статті аналізується строфіка та римування збірки Василя Пачовського «Розсипані перли» (1901). Мета — зробити короткий огляд окремих літературних суджень про строфіку й риму в першій книзі поета (судження Б. Бунчука, Є. Балан, Н. Мушировської), а також включити міркування про ці два явища в «Розсіяні». Перлини» у творчості О. Камінчук, Н. Науменко та ін. Автори застосовують статистичний метод визначення строфіки та рими у поезії В. Пачовського. Такий підхід дає змогу, по-перше, об’єктивно простежити еволюцію версифікації поета; по-друге, це хороший матеріал для порівняння з аналогічними даними про творчість інших поетів. Як порівняльний матеріал у статті стисло подається статистичний матеріал у збірках, що передували «Розсипаним перлам» І. Франка, П. Карманського, Б. Лепкого, а також опис строфіки та рими в західноукраїнській поезії кін. XIX ст. Джерела статті. Аналіз 116 поезій першої збірки В. Пачовського виявив, що поет використовував лише строфічні форми (моносттрофічні – 98,3 %, багатострофічні – 1,7 %). У монострофічних віршах засвідчено дев'ять типів строф (триметр, тетраметр, пентаметр, гекзаметр, семиметр, октаметр, нонаметр, декаметр, додекаметр). Серед них переважають гексастрофічні, пентастрофічні та тетрастрофічні, тоді як решта строф є лише в одному-трьох віршах. Поет представив п’ять прийомів і двадцять сім схем римування (з урахуванням поєднання різних схем римування цифра значно більша). Висновки. Порівняння цих даних із аналогічним статистичним матеріалом про поетичну творчість І. Франка, П. Карманського, Б. Лепкого кінця ХІХ ст. (зокрема, західноукраїнської поезії того періоду) закономірно виявляє такі спільні риси: домінування строфічні вірші, значне переважання монострофічних віршів, приблизно рівна частка тристрофічних, пентастрофічних, гептастрофічних, ненастрофічних, декастрофічних і додекастрофічних творів. Подібною була частка тетраметрів із парним римуванням. Є й певні відмінності: значно менша кількість мультистрофічних, тетрастрофічних, октастрофічних творів, відсутність у творах В. Пачовського бістрофічних строф у монострофічних віршах, а також твердих строфічних форм, і навпаки – значно більший відсоток гексастрофічних віршів. Більшість виявлених відмінностей можна пояснити як тяжінням В. Пачовського до фольклорних, літературно-пісенних форм (напр., Т. Шевченка), так і строферно-римовою структурою інших поетів (напр., Г. Гейне), і особистими уподобаннями поета щодо версії

Звукова організація поетичних творів Сидора Воробкевича останнього періоду творчості (1876-1903)

2024-10-15T18:25:12+03:00

У статті розглядаються звукові аспекти творів С. Воробкевича (1876-1903), опублікованих О. Маковеєм. Методи дослідження включали формальні, які часто базуються на використанні статистики, кількісної обробки матеріалу, порівняльні, описові, зіставлення для аналізу, узагальнення та узагальнення наукових теорій, а також методи літературного спостереження, класифікації та систематизації. Наукова новизна. Вперше систематизовано відображені основні риси фоніки в поезії С. Воробкевича цього періоду, з’ясовано специфіку звукової організації поетичних творів письменника та висунуто гіпотезу про активне використання поетом фонематичних прийомів. Висновки. У ліричних творах цього періоду засвідчені такі фонові засоби, як алітерація, асонанс, звуконаслідування, внутрішня рима. Наступні приклади вказують на кількість і якість звукових компонентів. У більшості віршів цього періоду застосована алітерація, меншою мірою — асонанс. Внутрішнє римування та звуконаслідування найкраще представлені у віршах, створених у цей час. Частота вживання внутрішнього римування свідчить про орієнтацію поета на фольклорно-пісенні зразки. Звуконаслідування постає внаслідок добре розвиненого слуху й такту у творчій уяві поета. Використовуючи такі засоби звукової організації художньої мови, автор не надає їм особливого значення. Проте є приклади звукових елементів, які підсвідомо виникають у автора з метою відтворення конкретних емоційних почуттів. У таких випадках алітерація, асонанс, звуконаслідування та внутрішня рима є засобами створення індивідуального музичного світогляду, співзвучного мелодійній уяві автора на рівні звукової організації мови. Таким чином ми ідентифікували поетичний твір у звуковому полі й дійшли висновку, що він розкриває власний поетичний стиль Сидіра Воробкевича та є важливим доповненням до вивчення поетики загалом.

Філософська специфіка формування сучасної української культури

2024-10-20T17:59:10+03:00

З 1991 року Україна стала незалежною, проте її ідентичність та релігійні питання, породжені розпадом Радянського Союзу, залишаються малодослідженими. Однак, дивлячись на її нову позицію як частини сучасної Європи, можна стверджувати, що дослідження, що стосуються України, стають актуальною науковою темою. Таким чином, представлена робота, має на меті дослідити формування філософської естетики формування української культури. Робота спрямована на вивчення особливостей України як незалежної держави, яка знаходиться на перетині перетворень та намагається відновити свою культурну, духовну та філософську спадщину, адже незалежність України є однією з найважливіших геополітичних подій XX століття. У роботі виконано літературний огляд та дотичних до теми наукових думок, в роботі досягнуто максимальної об’єктивності. Об’єктом роботи є висвітлення актуального стану української культури, яка стає брендом у всьому світі. Наукова новизна полягає в тому, що з одного боку, Україна претендує на свою культурну оригінальність, а з іншого боку, вона стверджує свою внутрішню приналежність до західної культури. Оскільки представлена робота є одночасно історичною, культурною, релігійною і філософською, були задіяні різні галузі гуманітарних наук і та отримано найповнішу інформацію про українську культурно- філософську складову. Методи роботи: в даному дослідженні використано два підходи. Перший підхід полягає в аналізі історичного розвитку культури українського народу. Цей підхід передбачає аналіз дотичних наукових джерел та вибір тематичних праць від фахівців з різних країн. Другий підхід спрямований на поглиблене вивчення релігійно- філософського контексту, що на нашу думку є основою формування естетики та культури української нації. За сучасних умов відновлення національної релігійно- філософської спадщини в українському суспільстві є рятівним.

Мова, патріотизм і національна ідея

2024-10-20T13:18:51+03:00

У статті йдеться про те, що на фоні широкомасштабного вторгнення Росії на територію України постають проблеми збереження територіальної цілісності та національної ідентичності українців, їх духовної зрілості, мовної свідомості, мети та сенсу життя тощо. Новина наукової роботи полягає у підтвердженні тези про те, що саме патріотизм і національно-мовна свідомість українців, як його невід’ємна складова, сприятимуть реалізації національної ідеї, формуватимуть стійкий імунітет від «старих і нових хвороб» нашого суспільства, свідчитиме про духовну зрілість нації. Матеріал. Наукові та навчально-методичні роботи з питань національної ідеї, національної самосвідомості, патріотизму, мовної свідомості та національно-патріотичного виховання молодого покоління в навчальних закладах. Висновки. Патріотизм – це надійний імунітет від першопричин (терпіння, млявість, нерішучість тощо) усіх проблем українців. Його необхідно виховувати, починаючи з сім’ї, дошкільних закладів і закінчуючи ВНЗ, де слід подбати про наповнення навчально-виховного процесу патріотичним змістом, йдеться про виховання у молодого покоління любові та поваги до рідної мови, як основи національної культури та державотворення. Адже для відновлення кордонів і повоєнної відбудови Української держави, утвердження її ідентичності в геополітичному вимірі потрібні справжні патріоти, готові дбати про її імідж, працювати на її благо, процвітання та розвиток навіть у тимчасово несприятливих умовах

Складне речення у світлі мовознавчих і лінгвометодичних концепцій професора Івана Чередниченка

2024-10-06T17:38:52+03:00

Мета дослідження. Стаття присвячена актуальному питанню вітчизняної науки – поверненню до активного вжитку праць тих українських мовознавців, які мали на меті виявити специфіку української мови на лексичному та фразеологічному рівнях, у галузі фонетики та граматики, а в центрі уваги лінгвостилістики. У цьому аспекті акцентується увага на постаті професора Івана Григоровича Чередниченка – відомого синтаксика, діалектолога, стиліста, лінгводидактика. Наголошується на важливості утвердження значення його наукової спадщини як своєрідної віхи в історії українського мовознавства. Метою даного наукового дослідження є визначення основних граней науково-методичної діяльності видатного вченого, засновника синтаксичної школи Чернівецького університету. Новинка. Вперше проаналізовано специфіку складного речення в синтаксичній концепції І. Чередниченка. Методологія дослідження базується на загальнонаукових методах аналізу та синтезу, а також на специфічних лінгвістичних методах – описовому з прийомами класифікації та узагальнення мовних фактів, логічного порівняння. У висновках зазначено: І. Чередниченко є беззаперечним авторитетом у галузі наукового синтаксису, який демонструє свій досвід ще з часів докторської дисертації. Його методи та підходи до аналізу синтаксичної будови української мови вчать дотримуватись принципу доказовості у висловленні думок, уважності до логіки у висловленні спостережень і висновків, постійного контролю за стилем викладу, щоб текст був зрозумілим, читач зацікавлений. На теоретичні положення Івана Чередниченка щодо особливостей складнопідрядних речень і сьогодні посилаються сучасні синтаксисти І. Вихованець, А. Галас, К. Герман, Н. Гуйванюк, І. Завальнюк, Н. Іваницька, С. Єрмоленко, А. Загнітко, О. Кульбабська, М. Скаб, Р. Христианінова та ін. Синтаксичні праці зі специфіки складного речення по праву увійшли до фонду кращих досягнень філологічної науки, демонструючи генезис формування синтаксичної системи української мови на національній основі.

Дискусійність граматичних категорій українського дієслова

2024-10-20T12:15:13+03:00

Центральним поняттям морфологічної термінології є граматична категорія. Дієслово має розгалужену систему граматичних категорій: вид, перехідність-неперехідність, дієздатність, спосіб, час, особа, число, рід тощо. Актуальність дослідження зумовлює необхідність нового розуміння термінології морфології з урахуванням пріоритетного когнітивного підходу аналізу, необхідністю нових пошуків опису центральної частини мови в морфологічній системі – українського дієслова. Мета статті — запропонувати схему опису граматичних категорій дієслова, яка проілюструє дискусійні моменти граматичних категорій українського дієслова. Методи дослідження. У статті в якості основних загальнонаукових методів аналізу та синтезу використано лінгвоописовий, структурний методи та метод компонентного аналізу. Висновки. Категорія аспекту має ознаки словозмінюваності та незмінюваності. У класі прислівників вид і перехідність-неперехідність впливають на творення дієприслівникових форм. Наукові дискусії виникають навколо ряду ключових питань категорії голосу. Щодо змісту категорії голосу одні мовознавці вважають, що змістом категорії голосу є відношення дії до суб’єкта, інші – відношення дії до суб’єкта та об’єкта. У науці питання щодо кількісного вияву розряду голосу є невизначеним. В українському мовознавстві переважає думка, що категорія голосу є двочленною граматичною категорією, але деякі вчені вважають категорію стану тричленною.

Синтаксичні експресеми у мовостилі Марії Матіос

2024-10-15T18:43:08+03:00

Актуальність статті зумовлена дискусійним вирішенням проблем «експресивного синтаксису» та з’ясуванням арсеналу синтаксичних засобів, якими найактивніше користується буковинський митець, визначенням їх ролі в надзвичайно яскравій, унікальній особистості Марії Матіос. Мета дослідження. Стаття присвячена з’ясуванню функціонального навантаження синтаксичних зворотів як елементів образно-виражальної системи художнього мовлення в ідіостилі видатної сучасної української письменниці Марії Матіос. Поняття індивідуального стилю досить широке і потребує аналізу насамперед його складових. Індивідуальна специфіка митця полягає у своєрідному тлумаченні об'єктивної дійсності та виборі таких мовних засобів, які в художньому творі відтворюють задум автора, його наміри. У статті використано такі методи дослідження: описово-аналітичний, метод компонентного аналізу, індуктивно-дедуктивний, синхронний. Наукова новизна дослідження полягає у виявленні особливостей функціонування синтаксичних експресомів у стилі мовлення Марії Матіос та визначенні ролі експресивного чинника у створенні її ідіостилю. Мовне вираження як лінгвістична категорія має різноманітні засоби вираження (лексичні, фразеологічні, стилістичні, синтаксичні та ін.), воно також пов’язане з психолінгвістикою, філософією, естетикою, літературознавством та іншими галузями. Інтелектуальний і емоційний плани мови взаємопов'язані, вони тісно переплетені між собою компоненти кожного висловлювання, суб'єкт якого сам творить дійсність, обирає найоптимальніші засоби мови для реалізації задуму. Висновки. Художні твори української письменниці Марії Матіос вирізняються образністю та виразністю. Експресивність синтаксису пов’язана зі структурами, які мають у своїй семантиці відтінок розмовного, невимушеного стилю, а також з актуалізацією членів речення, яка зумовлена зміною порядку компонентів речення, їх пропуском, уривчастістю чи невиразністю мовлення. мовлення, вживання слів речення тощо.

Вербалізація етнокультурних стереотипів у художньо-літературному дискурсі С. Воробкевича

2024-10-17T16:12:49+03:00

Актуальність наукової статті зумовлює важливість дослідження різноманітних засобів вираження національно-мовної картини світу в літературному дискурсі видатних українських письменників. Метою наукового дослідження є виявлення тих різнорівневих вербалізованих одиниць, які складають фонд мовно-естетичних ознак національної культури, засвідчених у художніх текстах С. Воробкевича. Наукова новизна дослідження визначається аналізом тих мовних одиниць, які узагальнюють багатовікові спостереження, життєвий досвід людей, серед яких письменник, виявляють його дух і оригінальність світогляду, а також водночас репрезентують національний тип мислення автора, його національно-мовну особистість.Теоретичний та ілюстративний матеріал аналізували із застосуванням загальнонаукових методів аналізу, синтезу, порівняння та лінгвістичних методів ‒ описового з методами класифікації та узагальнення мовних фактів. Висновки. Вивчення релевантних рис національно-мовної картини світу через художній текст нерозривно пов’язане з вивченням індивідуальних авторських картин світу, які містять інформацію про менталітет народу, література якого представлена цим чи той письменник. Дослідження ідіостилю Воробкевича дало змогу виявити в його художніх текстах самобутні національно-культурні словесні образи, які підсилюють мовно-естетичний і виражальний потенціал літературного дискурсу та відтворюють у стилі мовлення письменника національно-мовну картину світу українців. , репрезентують світогляд народу, серед якого він ріс і жив

Внесок співробітників БДМУ у вивченні оздоровчих ресурсів Буковини у1975-2005 рр.

2024-10-06T16:46:52+03:00

У статті подано оцінку стану та розвитку наукових досліджень колективу Чернівецького державного медичного інституту (ЧДМІ) та Буковинської державної медичної академії (БДМА) у галузі використання ресурсів охорони здоров’я Чернівецької області у м. період 1975-2004 рр. Предметом дослідження було вивчення хімічних і лікувальних властивостей мінеральних вод Буковини, проведення клінічних спостережень і розробка рекомендацій щодо їх лікувального застосування. Ці дослідження привели до організації на базі родовищ мінеральних вод Брусниці, Клинівки, Щербинців та інших оздоровниць курортного типу, до широкого використання мінеральних вод у побуті населенням області. Не менш важливим напрямом наукових досліджень є діяльність вчених ХДМІ та БДМА, якою було вивчення лікувальних властивостей різних представників флори Буковини, а саме квіткового пилку (горця бджолиного), арніки гірської, наперстянки, родіоли рожевої, гадюки звичайної, ехінацеї пурпурової, чистотіла, деревія, календули, цикорію, безсмертника, болиголова та ін. В експериментально-клінічних дослідженнях обстежувані дійшли рекомендацій щодо лікувального застосування. Ще одним напрямком у вивченні оздоровчих ресурсів Чернівецької області стало вивчення карстових печер «Буковинка» та «Попелюшка». Проводилися медико-біологічні дослідження, особливо у випадку «Попелюшка». Надано та описано її газовий склад, мікроклімат, клінічні обстеження. Вчені переконалися, що санітарно-гігієнічні характеристики печери відповідають вимогам спелеотерапевтичних лікарень і багато зробили для цього місцева влада. Ці міркування були задіяні в процесі розвитку цієї галузі охорони здоров'я. Висновки. Таким чином, можна відзначити декілька характерних особливостей у дослідженні ресурсів охорони здоров’я Чернівецької області за період 1975-2004 рр. По-перше, це продовження досліджень родовищ і джерел мінеральних вод, розпочатих у перше 30-річчя існування ЧДМІ Ф. В. Лапшиним, а також дослідження їх лікувальної здатності терапевтами під керівництвом О. І. Самсона. По-друге, підключення до цієї теми фітотерапії, як значного доповнення до оздоровчих ресурсів. По-третє, науковці БДМА ретельно дослідили лікувальний потенціал двох карстових печер нашого краю – «Буковинки» та «Попелюшки», – не забуваючи при цьому про їхнє значення для підготовки спортсменів і навіть космонавтів. Також хочеться відзначити підйом науковців та керівництва установи на рівень соціальної значущості використання природних ресурсів регіону в оздоровленні населення, що відповідало кращій світовій моделі підходу до проблем здоров'я людського організму

Наукова, навчально-методична та міжнародна діяльність кафедри соціальної медицини та організації охорони здоров’я БДМУ (2019-2024 рр.)

2024-10-12T17:00:26+03:00

У статті проаналізовано основні досягнення кафедри соціальної медицини та організації охорони здоров’я в галузі наукових досліджень, публікацій у фахових та міжнародних виданнях, підготовки монографій, підручників, навчально-методичних посібників, участі науково-педагогічних працівників кафедри міжнародних проектів та стажування на 2019-2024 рр.; охарактеризовано досягнення колективу в контексті загальної історії створення та розвитку кафедри, формування основних напрямків науково-дослідної роботи. У статті висвітлено етапи формування кадрового потенціалу, еволюцію наукових напрямків, підготовку друкованих праць за останні п’ять років як один із новітніх етапів становлення кафедри в контексті загальної історії її становлення та розвитку.

Внесок співробітників БДМУ у вивченні ендокринної патології в населення Чернівецької області у1975-2005 рр.

2024-10-12T17:35:49+03:00

У статті проаналізовано внесок науковців ХДМІ та БДМА у вивчення ендокринної патології в період 1975-2004 рр. Актуальність дослідження зумовлена наближенням 80-річчя заснування вищого медичного навчального закладу в Чернівецькій області та визначенням досягнень колективу вищої освіти в означеній галузі охорони здоров’я. Методика дослідження базується на вивченні архівних джерел, фотоматеріалів, друкованих наукових праць та інтерв’ю активних працівників того періоду. Наукова новизна дослідження полягає у введенні в науковий обіг кількох джерельних матеріалів із сучасних галузей історичної науки. Висновки. Слід зазначити, що захворювання на зоб не зникло з території Чернівецької області протягом 1975-2004 років. Незважаючи на активність науковців BDMA у сфері боротьби з ендокринними захворюваннями, вона все ще триває в цей хронологічно обмежений період. Причина – відсутність реальних дій і запобіжних заходів з боку держави та медичного управління щодо нього на фоні переможних повідомлень про його ліквідацію. Отже, уваги до цієї хвороби було менше, ніж потрібно. В принципі, попередньої системи профілактики ЗЗК не було. У кризовий період, який збігся зі зміною соціально-економічного ладу в суспільстві, погіршилися соціально-побутові умови життя. На екологічну ситуацію негативно вплинула Чорнобильська катастрофа 1986 р. Внаслідок зазначених причин структура ендокринної патології змінилася в бік раку щитовидної залози та цукрового діабету. Науковці-медики нашого навчального закладу не припиняли боротьбу з таким комплексом хвороб і за умови, що їхні дослідження, як і медична практика, переросли проблеми патогенезу захворювання та перейшли до дослідження процесу клінічної ендокринології та вивчення додаткових факторів виникнення захворювань (таких як радіація). Вони систематично намагалися допомогти системі охорони здоров’я області у профілактиці цього захворювання. Сфера інтересів науковців Академії вийшла за межі наших регіональних проблем. Вони неодноразово розглядали ендокринну патологію як у загальноукраїнському, так і в планетарному масштабах. Розлади, спричинені дефіцитом йоду, визнані групою глобальних соціальних хвороб. За даними ВООЗ, у 2003 році понад 2 мільярди людей (35 % населення світу), включаючи 284 мільйони дітей, страждали від наслідків дефіциту йоду через те, де вони живуть.

«Справа лікарів» у Чернівцях

2024-08-31T13:20:44+03:00

Мета дослідження – з’ясувати обставини розвитку «справи лікарів» у Чернівцях на початку 1953 року, з’ясувати факти та характер переслідування лікарів-євреїв у Чернівцях у вказаний період історії. . Методи дослідження. Застосововано порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний та статистичний методи дослідження. Наукова новизна. Відомо, що «Справа лікарів» — це суспільно-політична провокація сталінського керівництва СРСР і особисто Ю. В. Сталіна, ініційована відповідним повідомленням у газеті «Правда» від 13 січня 1953 р. про кремлівських лікарів, які нібито готували вбивство радянських і партійних керівників СРСР. Під час фальсифікації «справи лікарів» в країні широко розгорнулася антисемітська пропаганда, оскільки, як виявилося, серед лікарів і медпрацівників було багато євреїв. «Справа лікарів» була припинена відразу після смерті Ю. В. Сталіна, а її фігуранти реабілітовані. У Чернівцях від «справи лікарів» найбільше постраждали працівники Чернівецького медінституту: їх на початку 1953 року звільнили з роботи або примусили звільнитися за власним бажанням. Наприклад, 29 січня 1953 року на засіданні вченої ради Чернівецького медінституту завідувач кафедри госпітальної хірургії, професор, відомий лікар-єврей О.Ю. Мангейм був обраний мішенню для розкриття «антирадянської діяльності». Невдовзі він змушений був залишити посаду та переховуватися від переслідувань органів державної безпеки. 5 березня 1953 року доцент кафедри акушерства і гінекології І. В. Краснянський був звільнений. Р. Л. Букс, Н. М. Шинкерман, Б. І. Крацфельд, М. Д. Пекарський, А. М. Пехович, Я. Д. Кричин, Л. В. Крігер, Д. А. Гульман, О. Б. Макаревич, С. Є. Шмуклер, М. Ю. Рапопорт, Ф. Г. Табак, Р. Л. Рот-Хохшет, Є. Л. Школьник та інші єврейські співробітники Чернівецького медичного інституту звільнилися зі своїх посад. У деяких медичних закладах міста, зокрема, у Чернівецькій санепідемстанції, відбулися збори трудового колективу, учасники яких «гнівно засудили» «неросійську» «банду вбивць» у білих халатах. Відповідні «акції протесту» були організовані і в дошкільних закладах міста, оскільки до «злочинної змови» лікарів-євреїв нібито причетні єврейські вихователі в дитсадках. Висновки. Автор проаналізував низку неопублікованих документів, у результаті чого сформулював висновок, що у Чернівцях «Справа лікарів» не набула особливого суспільного резонансу та підтримки з боку місцевої влади, а отже, не супроводжувалася масовими репресіями. проти єврейських лікарів.

Відображення стану угорського населення Буковини на початку Другої світової війни в документах державного архіву Чернівецької області

2024-08-29T14:43:08+03:00

Початок Другої світової війни приніс значні зміни Королівству Румунія як у відносинах з традиційними союзниками, так і в структурі території. Втрата низки територій призвела до добровільного відтоку частини населення з місць традиційного проживання. Останнє стосується не лише німців, а й угорців, які репатріювались у 1941 р. Мета статті. Метою даної публікації є введення до наукового обігу відомостей про угорське населення Буковини в початковий період Другої світової війни, викладених у документах Державного архіву Чернівецької області. Методи дослідження. При вивченні цього питання використовувався синхронний підхід та спеціальні історичні методи. Для дослідження ситуації застосовано порівняльно-хронологічний методи. Останні методи дозволили простежити послідовність подій, пов’язаних із вирішенням питання репатріації угорського населення Буковини, яке проживало у п’яти селах на півдні краю. Застосування синхронного методу дає змогу простежити послідовність прийняття рішень урядовцями щодо угорського населення в контексті територіальних втрат Румунії та здійснення ревізіоністської діяльності угорцями. Академічна новизна статті полягає в тому, що вона вперше відтворює ситуацію, пов’язану з вирішенням питання про долю угорського населення Буковини на початку Другої світової війни та початку німецько-радянської кампанії. в українській історіографії. Висновок. Територіальні втрати Королівства Румунія, що відбулися протягом червня-вересня 1940 р., призвели не тільки до зміни політичної ситуації в самій країні та втрати повноважень окремих інституцій, а й до зміни етнічної ситуації в країна. Відокремлення північно-західної частини Ардеалу від Румунії за рішенням Віденського арбітражу від 30 серпня 1940 р. відіграло вирішальну роль у рішенні угорської національної меншини Буковини про репатріацію до Угорщини. Водночас Віденський арбітраж не вирішив, як показали наступні події, питання відносин між Румунією та Угорщиною, які залишалися напруженими протягом наступних етапів Другої світової війни аж до осені 1944 р. Незважаючи на участь в альянсі з Німеччиною в 1941-1944 рр. Угорщина і Румунія перебували в стані прихованого протистояння, що проявлялося в присутності румунських військових частин на новому кордоні з Угорщиною, таємній міграції жителів Ардеалу через новий кордон країн, а також постійна розвідувальна та пропагандистська діяльність з обох сторін.

Цивілізаційний код та менталітет

2024-08-31T13:41:02+03:00

У пропонованій статті проаналізовано сутність і зміст понять «код», «культурний код» і «цивілізаційний код», що становить мету дослідження. Усі феномени культури, в тому числі етнічні, національні та релігійні культури, цивілізації, будь-які картини світу, створені розумовою діяльністю культури, мають свій код. Будь-який код - це система сигналів, яку можна відкрити певним ключем. Код посилає у світ сигнали, які відображаються в таких формах культури, як знаки, символи, артефакти, норми та правила, стереотипи та стандарти дій. Зрозуміти код можна лише при протиставленні своїх і чужих, своїх і чужих. У цьому дослідженні використовуються такі методи дослідження, як описовий, історичний та порівняльний. Культурно-цивілізаційні коди приховані в структурі людської психіки, сутності спільного та етносу на рівні «Я», тому вони відчувають себе цілісним цілим, суб’єктом своєї індивідуальної та колективної діяльності, стають суб’єктом пізнання та трансформації культури та цивілізації. Ця теза підкреслює новизну даного дослідження. Пріоритетною ознакою утвердження культурно-історичного та генетичного коду цивілізації як уособлення цілісності виступає процес зародження та розвитку ментальності кожного народу, в тому числі й українського, що має тривалий прогресивно-еволюційний характер. спосіб мислення і світосприйняття, прояви національного характеру, ядро суспільної свідомості, сукупність усталених традицій, соціально-психологічних і поведінкових норм і форм спілкування тієї чи іншої спільноти, що означає менталітет. Висновки. Вона проявляється на індивідуальному, груповому, етнонаціональному та цивілізаційному рівнях під активним впливом геополітичних, природних, економічних, соціальних та інших факторів. Відповідно, українська регіональна цивілізація втілює самобутній культурно-історичний код і відповідний менталітет, вироблений українським етносом протягом багатовікової історії.

«Квартирне питання» як складова історії повсякденності: на прикладі окупованої Одеси (1941-1944)

2024-08-30T17:45:53+03:00

Метою пропонованої статті є дослідження функціонування румунських комунальних служб, які відповідали за контроль житлового фонду Одеси та відносини з населенням міста, розподіл квартир і будинків, а також їх експлуатацію. Новизна дослідження. Вперше розглядаються актуальні питання життєвих проблем в умовах Другої світової війни в Придністров’ї, зокрема в Одесі, розглядаються відносини між різними групами цивільного населення та румунською владою. Зазвичай війну вивчають через історію військових дій, важливі політичні події, економічні та соціальні процеси. Питання повсякденності, повсякденного життя пересічного не перебувають у центрі уваги дослідників. Хоча саме з повсякденних дрібних проблем і складається це саме життя. Період румунської окупації Одеси настільки цікавий для вивчення період румунської окупації Одеси система обліку та розподілу житла в місті. Методи дослідження: порівняльний, історико-генетичний, ретроспективний аналіз. Висновки: Аналізуючи підходи окупаційної влади у «квартирному питанні», зазначимо, що особливу увагу було приділено організації обліку та експлуатації житлового фонду окупованого міста та системі роботи відповідних комунальних органів Одеси. Проте остаточно врегулювати «квартирний хаос» не вдалося. Тим паче, що після визволення житлове питання в місті набуло нової соціальної гостроти. Зрозуміло, що трагедія війни завжди посилювала особисті людські трагедії, які кожна людина мала якось вирішувати

Особливості вивчення індивідуального стилю письменника: шкільна парадигма

2024-10-20T18:19:23+03:00

Українська література як навчальний предмет у Новій українській школі також має набути нового/оновленого статусу, адже вона сприяє формуванню національного світогляду учнів, сприяє самоствердженню їх як української особистості, виховує естетичні смаки. Це особливо важливо сьогодні, коли російський агресор нищить Україну, плюндрує нашу духовну спадщину, нав’язує свої брутальні наративи російського світу. Тому в полі зору наших державних освітніх структур, діячів культури, філологів мають бути під захистом освітні середовища, які разом із суспільством формуватимуть особистість зі стійким національно-центричним світоглядом, яка знатиме, «чия батьків і чиїми дітьми ми є». На всіх етапах вивчення української літератури учні різних вікових груп поступово набувають навичок аналізу художнього твору, а також усвідомлюють закономірності розвитку літературного процесу в цілому. У системі літературної освіти в школі важливе місце слід відводити індивідуальному стилю письменника, оскільки творча манера митця слова унікальна, на що слід звертати увагу учням при аналізі вивчених творів різних народів. авторів. На жаль, шкільною програмою не передбачено виділення годин на вивчення індивідуального стилю українських письменників. Проте лексикограф повинен знайти час, щоб пояснити це явище. Це покращить розуміння учнями вивченого тексту того чи іншого автора та відкриє завісу в письмову лабораторію. Мета нашого дослідження – проаналізувати та описати методику вивчення індивідуального стилю письменника на уроках української літератури та обґрунтувати необхідність звернення до цього аспекту в шкільній парадигмі. Актуальність теми зумовлена необхідністю більш активного залучення до питання індивідуальної манери письма на уроках української літератури в сучасній українській школі. Для досягнення мети використано низку методів дослідження: аналіз, синтез, описовий метод. Висновки та перспективи подальших досліджень. Тому вивчення індивідуального стилю письменника в шкільній парадигмі має базуватися на основних принципах вивчення української літератури, індивідуально – специфічних, до яких належать принцип історизму, принцип естетизму, принцип емоційності, принцип виходу за межі предмета. Це допоможе учням глибше зрозуміти «таємниці поетичної творчості» митця (І. Франко), його оригінальність. У процесі роботи над стилем письма доцільно використовувати інноваційні технології, обов’язково враховуючи специфіку творчої спадщини митця слова, його творчої манери. Перспективною темою для подальших досліджень може стати питання про особливості викладання розділу «Розстріляне Відродження» на уроках української літератури в 11 класі з точки зору стильових напрямків.

Зміст

2024-08-30T22:36:20+03:00

Перспективи та пріоритети післявоєнного відновлення України

2024-10-20T16:45:46+03:00

Мета статті – висвітлити пріоритетність, масштабність та інтенсивність реалізації соціокультурного розвитку в процесі повоєнної відбудови України. Аналіз змісту та формату реалізації складових реконструкції з метою досягнення стратегії її досягнення в форс-мажорних соціокультурних умовах. Завдання наукової розвідки зумовлені уявленням про доцільність залучення інноваційного та фундаментального вимірів розвитку українського суспільства. Післявоєнну відбудову України слід класифікувати в розрізі невідкладного, короткострокового та довгострокового здійснення та реалізації. Методологічний арсенал дослідження базується на аналізі наукових праць, які висвітлюють особливості реконструкції та розвитку кластерів соціальної активності в Україні. Синергетичний підхід постає як універсальний методологічний інструмент, що визначає взаємодію як ключовий елемент у досягненні принципів розвитку в умовах нестабільності. Результати дослідження свідчать про те, що реалізація окремих завдань реконструкції відбувається навіть у період активних бойових дій. Водночас повноцінна стратегія відбудови може бути реалізована лише у післявоєнний період, коли держава і суспільство зможуть зосередитися на реалізації настанов соціокультурного прогресу. Аналіз напрацювань наукового дискурсу визначає актуальні інституційні та функціональні особливості розвитку держави в умовах воєнного стану та збереження й накопичення потенціалу розвитку в умовах післявоєнної відбудови. Перспективним напрямом дослідження є пошук оптимальних теоретико-методологічних і світоглядно-ментальних засад обґрунтування популярності ідеї українського відродження. Тому повномасштабна війна в Україні з 2022 року призупинила звичний формат стратегічного розвитку України, оскільки наразі переважають соціокультурні принципи форс-мажорної діяльності. Проте перспективи розвитку залишаються в арсеналі основоположних елементів розвитку українського суспільства вже у повоєнний період.