Сторінка 1 із 5
6
APSNIM, 2018, No:3 (19)
УКРАЇНСЬКІ МОВОЗНАВЦІ ПРО МОВУ І ВІРУ НАРОДУ
ЯК ОСНОВУ ФОРМУВАННЯ НАЦІЇ
Альбіна КОВТУН,
Чернівецький національний університет
ім. Юрія Федьковича, Чернівці (Україна)
VIEWS OF UKRAINIAN LINGUISTS ON LANGUAGE AND
FAITH AS THE KEYSTONE TO THE MAKING OF A NATION
Albina KOVTUN,
Yu. Fedkovych Chernivtsi National University
Chernivtsi (Ukraine)
ORCID ID 0000-0002-0690-3265
ISSN: 2411-6181(on-line); ISSN: 2311-9896 (print)
Current issues of social studies and history of medіcine. Joint
Ukrainian-Romanian scientific journal, 2018, No:3(19), P. 6-10
UDK 811.161.2ʼ37ʼ0
DOI 10.24061/2411-6181.3.2018.47 Ukrainian language
Українська мова
Актуальні питання суспільних наук та історії медицини. Спільний українсько-румунський науковий журнал.
(АПСНІМ), 2018, No 3 (19), P. 6-10
Ковтун Альбина. Украинские языковеды о языке и вере народа как основе формирования нации.
Цель исследования ‒ охарактеризовать актуальные для настоящего времени взгляды украинских языковедов
А. Потебни и И. Огиенко на важнейшую взаимосвязь языкового и религиозного факторов в создании националь- ной ментальности. Методы исследования: описательный и сопоставительный ‒ для анализа, синтеза и обобще- ния научных теорий А. Потебни и И. Огиенко; методика лингвистического наблюдения и систематизации ‒ для
ознакомления с первоисточниками. Научная новизна. Впервые обоснованы актуальные для настоящего времени
взгляды украинских языковедов А. Потебни и И. Огиенко на роль языковых и религиозных факторов в развитии
национальной идеи в Украине. Выводы. Работы украинских языковедов А. Потебни и И. Огиенко объединяет
национальная идея, основывающаяся на «памяти» поколений, сохраненной украинским языком и религиозной
верой народа.
Ключевые слова: национальный язык, украинский язык, национализм, интернационализм.
Постановка проблеми та її зв’язок із важливими
науковими завданнями. В Україні осмислення пробле- ми взаємозв’язку мови й релігії в контексті конкретної
національної (етнічної) спільноти завжди належало до
життєво важливих, оскільки визначало майбутній розви- ток духовного життя народу й вимагало від дослідників
виваженої наукової, громадянської позиції та соціальної
відповідальності. У радянський час через низку історич- них причин з’ясування таких питань було пригальмова- не. Нині склалися сприятливі умови для поглибленого
вивчення вітчизняної спадщини, присвяченої зв’язку
релігії та мови, зокрема таких великих українських мо- вознавців, як Олександр Потебня та Іван Огієнко. Ана- ліз праць цих двох дослідників (на перший погляд, різ- них за світоглядом: О. Потебня ‒ людина світська,
І. Огієнко ‒ глибоко віруюча) по-особливому актуаль- ний сьогодні, коли в Україні утверджується національна
ідея, що спирається на мову та віру народу ‒ камінь
„спотикання формування нації, запорука її успішного
всебічного розвитку”1
.
Аналіз останніх досліджень, у яких започаткова- но розв’язання проблеми. Сучасні мовознавці в остан- ні роки активізували розгляд наукових поглядів
О. Потебні в контексті глобалізаційних процесів ХХІ ст.
Так, Л. Боярова, беручи до уваги роботи
О. Синявського2
, Ю. Шевельова3
та ін., аналізує думки
вченого про національну мову та її роль у житті суспіль- ства, обґрунтовує зростання значущості його наукових
ідей із поступом світових інтеграційних процесів та поя- вою соціогуманітарних проблем глобалізації4
. І. Фаріон,
покликаючись на праці Р. Кіся5
, К. Чеховича6
на ін.,
простежує погляди О. Потебні на зв’язок мови й суспі- льства у надскладних мовно-суспільних обставинах
ІІ пол. ХIХ ст., виявляє специфіку їхньої кореляції та
соціолінгвальну і соціолінгвістичну перспективу7
.
Н. Мех зіставляє теорії В. Гумбольдта й О. Потебні,
пов’язані з важковловимим, складноформульованим
„позалюдським залишком” сутності мови, ранню конце- 1 Bogachevskaya I. V. Yazyk religii v kontekste natsional'nogo samosoznaniya [Language of Religion in Context of National Identity],
Kyiv, 1999, Р. 36 [In Ukrainian]
2 Syniavskyi O. N. “Potebnia yak doslidnyk ukrainskoi movy” [Potebnia as a researcher of the Ukrainian language], Zapysky Kharkivskoho
instytutu narodnoi osvity [Notes of the Kharkiv Institute of Public Education], 1928, Vol. ІІІ. Р. 14‒18 [In Ukrainian]
3
Shevelov Yu. “Oleksander Potebnia i ukrainske pytannia: Sproba rekonstruktsii tsilisnoho obrazu naukovtsia” [Oleksander Potebnia and
the Ukrainian question: An attempt to reconstruct the holistic image of the scientist], Oleksander Potebnia. Mova. Natsionalnist. Denats- ionalizatsiia : statti i fragmenty [Аlexander Potebnja. Language. Nationality. Denationalization: Articles and Fragments], Niu- York,1992, Р. 7‒46.
4 Boiarova L. “Naukovi idei Oleksandra Potebni v hlobalizatsiinomu sviti” [Scientific ideas of Oleksander Potebnia in the globalizing
world], Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu imeni V. Karazina [Bulletin of Kharkiv National University named after V.N.
Karazin], Р. 26‒31 [In Ukrainian].
5 Kis R. O. “Potebnia i problematyka movnoho reliatyvizmu” [O. Potebnia and the issues of linguistic relativism]: Proceedings of the In- ternational Conference “Lviv potebniiana”, Lviv, 1997, Р. 30–53 [In Ukrainian].
6 Chekhovych K. Oleksander Potebnia ‒ ukrainskyi myslytel-linhvist [Oleksander Potebnia – the Ukrainian thinker and linguist], Varsha- va, 1931, Р. 175
7 Farion I. “Oleksandr Potebnia u konteksti sotsiolinhvistyky” [Oleksander Potebnia in the context of sociolinguistics], Slovo prosvity
20.11.2015 [Words of enlightenment 20.11.2015], http://slovoprosvity.org/2015/11/27/oleksandr-potebnya-u-konteksti-sociolingvistiki-2/
[In Ukrainian].
Сторінка 2 із 5
7
Kovtun A. Views of ukrainian linguists on language and faith as the keystone to the making of a nation...
пцію О. Потебні теорії божественного походження мо- ви, сміливе формулювання ним тези про вищу сутність
мови як відображення Божественного Логоса8
. Спосте- реження сучасних релігієзнавців указують, що
О. Потебня вперше у вітчизняній та світовій науці розк- рив один з головних аспектів гносеологічних основ роз- витку релігій9
.
Особливий мовознавчий інтерес до творчого доро- бку І. Огієнка виявляють І. Полюга, В. Задорожний,
А. Кононенко, Л. Ляхоцька, В. Ляхоцький,
С. Мартиненко, А. Марушкевич, І. Тюрменко та ін.
М. Тимошик став автором першої в Україні монографії,
присвяченої життєдіяльності І. Огієнка. На основі широ- кої джерельної бази дослідник підготував докладний
біографічний нарис, проаналізувавши ґрунтовні мовоз- навчі, літературознавчі та історико-релігієзнавчі студії
вченого10. І. Кучинська звернулася до наскрізної теми
всіх досліджень І. Огієнка ‒ значення рідної мови в ду- ховному відродженні особистості11. С. Болтівець висно- вує, що вчений продовжив розробку психологічного
напряму в українському мовознавстві, розвинутого
О. Потебнею, вважаючи мову вираженням національної
психіки, душі й свідомості народу12
.
Погляди О. Потебні та І. Огієнка на важливу роль
взаємозв’язку мовного й релігійного чинників у творен- ні національної ментальності ще не були об’єктом окре- мого вивчення, тому метою нашого дослідження стало
з’ясування таких актуальних для нашого сьогодні відо- мостей за науковими працями цих вітчизняних учених.
Виклад основного матеріалу. Український
мовознавець, філософ, фольклорист, етнограф, літерату- рознавець, громадський діяч, член-кореспондент Петер- бурзької АН Олександр Потебня (1835 р. народження,
Полтавська губернія ‒ 1891 р. смерті, Харків) був серед
тих, хто становив вершину української лінгвістики пе- редреволюційних часів, зробивши неоціненний внесок в
українське і загальнослов’янське мовознавство.
О. Потебня розглядає феномен релігії з лінгвістич- них позицій: тези про те, що віра ‒ це форма людської
свідомості, а релігія ‒ одна з форм пізнання людиною
себе й світу, що зміна однієї форми вірування ‒ це пере- хід людського мислення на новий щабель її розвитку
та ін., він підтверджує мовознавчими тлумаченнями.
Розвиток вербального мислення мовознавець пов’язує з
виникненням у свідомості людини образу його безтілес- ного двійника ‒ душі, появою віри в те, що абстрактні
слова, якими означують предмети чи явища, є духовни- ми їхніми первообразами. Фідеїстичне ставлення до
слова (слово ‒ частина предмета чи явища, тому маніпу- лювати словом ‒ це маніпулювати ними), на його дум- ку, стало початком словесної магії. Глибоку віру народу
в надприродну силу слова, його „заклинальну” функцію
дослідник ілюструє прикладами з українського фольк- лору, пояснюючи це гносеологічними причинами, і вва- жає вербальну магію основою виникнення анімістичних
уявлень. О. Потебня визнає, що неусвідомлюваних про- цесів у людській діяльності набагато більше, ніж усвідо- млених, що релігія є однією з таких видів людської дія- льності, якій властиві абстрактне мислення, провидіння,
інтуїція, які більше залежні від невербального мислен- ня, ніж від вербального: „...народна пам’ять зберегла
без будь-якої участі писемності... так багато залишків
язичництва, що з ними можна досить повно відтворити
образ цього язичництва”14. Вербальне налаштування
лише спрямовує багату невербальну підсвідому мислен- нєву діяльність, інакше б „людина, яка кладе свічі тіль- ки перед своїми, а не чужими іконами, не знала би цих
ікон, вона молилась би пню”15. Дослідник зауважує, що
мова активізує когнітивний досвід як однієї людини, так
і всього народу, а нові покоління „проходять шляхи роз- витку, які в житті людському вимірюються тисячоліття- ми”16
.
Процес звільнення думки від первіснообщинного
фідеїзму, рух від ототожнення позначуваного і знака до
усвідомлення конвенційного характеру їхніх відповідно- стей, від конкретно-чуттєвого до абстрактного символу
‒ так О. Потебня розуміє розвиток людської свідомості
й мови і вважає, що такий процес неможливий без наро- ду, без „пам’яті поколінь”, без усвідомлення належності
до певного етнічного оточення. Учений розвиває ідею
націоналізму та його зв’язку з проблемою збереження
народності. Розмірковуючи про важливість збереження
національних мов (як відомо, видатний український
мовознавець ніколи не зрікався свого „малоруського”
походження), він порівнює їх з виникненням „ланцюга
християнств вельми різних між собою, якщо розглядати
їх в їхній конкретності. Існують не тільки східне та захі- дне, але й російське, польське, німецьке християнство і
навіть німецькі християнства”17
. „Якби об’єднання люд- ства за мовою і взагалі за народністю було можливим,
воно було б загибеллю для загальнолюдської думки, як
заміна багатьох почуттів одним, хоча б це одне було не
дотиком, а зором. Для існування людини потрібні інші
люди; для народності ‒ інші народності. Послідовний
8 Mekh N. “Linhvofilosofska kontseptsiia O. O. Potebni y humanitarystyka ХХ-ХХІ stolit” [O. Potebnia’s linguophilosophical concept
and humanitaristics of 19-20 centuries], Kultura slova [Culture of the word], 2015, Vyp. 83, Р. 32‒36 [In Ukrainian]
9 Kolodnyi A. M., Fylypovych L. O. Relihiina dukhovnist ukraintsiv: vyiavy, postati, stan [Religious Spiritualities of Ukrainians: Manifes- tatons, Personalities, State], Lviv, 1996, Р. 104‒117 [In Ukrainian]
10 Tymoshyk M. Holhofa Ivana Ohiienka: ukrainoznavchi problemy v derzhavnii, naukovii, redaktorskii ta vydavnychii diialnosti
[Golgotha of Ivan Ohiienko: Ukrainian studies issues in state, scientific, editorial and publishing activities], Kyiv, 1997, 231 р. [In Ukrain- ian].
11 Kuchynska I. “Ivan Ohiienko pro znachennia ridnoi movy v dukhovnomu vidrodzhenni osobystosti” [Ivan Ohiienko on the meaning of
the native language in the spiritual rebirth of the individual], Ukrainska literatura v zahalnoosvitnii shkoli [Ukrainian literature at secon- dary school], 2003, No 1, Р. 22‒23 [In Ukrainian].
12 Boltivets S. Ivan Ohiienko pro deiaki osoblyvosti ukrainskoi movy [Ivan Ohiienko on some features of the Ukrainian language], Dyvos- lovo [Divoslove], 1996, No 5‒6, Р. 14‒18 [In Ukrainian].
13 Shevelov Yu. “Pokolinnia dvadtsiatykh rokiv v ukrainskomu movoznavstvi” [Generation of the twenties in Ukrainian linguistics], Shev- elov Yu. Portrety ukrainskykh movoznavtsiv [Shevelev Y. Portraits of Ukrainian linguists], Kyiv, Р. 8‒30 [In Ukrainian].
14 Potebnya A. A. Slovo i mif [Word and Myth], Moscow, 1989, Р. 275 [In Russian].
15 Potebnya A.A. Estetika i poetika [Aesthetics and Poetics], Moscow, 1976, Р. 443 [In Russian].
16 Ibidem, P. 443.
17 Ibidem, Р. 257.
Сторінка 3 із 5
8
Ukrainian language
націоналізм ‒ це інтернаціоналізм”18. Причинами пере- бігання до чужої мови мовознавець вважає застосування
насильницьких засобів замість природних, коли
„правильний перебіг справ змінюється силою зброї чи
політичного шахрайства”19, а також меншу освіченість
тих, кого поглинають20
.
Незважаючи на низку несприятливих впливів на
збереження національних рис, прогноз майбутнього
розвитку національних мов О. Потебні є досить оптимі- стичний: „...видається більш вірогідним, що у внутріш- нє спілкування народів Європи зростає більше, ніж між- народне”21. Працюючи саме з українськомовним матері- алом, дослідник розвинув гумбольдтівську концепцію
співвідношення мови й мислення, за якою мова ‒ не
ізольований феномен, а складник культури народу. Без- сумнівно, що український мовознавець бачив українсь- ку мову серед мов „більших народів Європи”, інакше б
він не перекладав „Одісею” українською мовою.
О. Потебня прагнув продемонструвати самодостатність
української мови, зокрема придатність її використання
не лише в низькому, але й у високому стилі. Перекладач
вірив, що його робота прислужиться майбутньому роз- витку „проскрибованої й зневаженої мови... Це був йо- го виклик русифікаторам, це був також його виклик ‒ у
внутрішньоукраїнських рамках ‒ поколінню кирило- мефодіївців, що шукали таких можливостей (для ство- рення високого стилю. ‒ А. К.) поза межами української
мови, у церковнослов’янських джерелах”22. О. Потебня
не вважав церковнослов’янську мову основним елемен- том високого стилю української мови, що було традиці- єю для прогресивної української інтелігенції його часу.
Щоб перекласти „Одісею” він апробував новий,
„нецерковнослов’янський”, тип високого стилю україн- ської мови: „...фонетику, морфологію, лексику Потебня
вибрав бути не експериментальною, так що вона могла
зберегти свій „народний” характер. Полем шукання ви- сокості в стилі Потебня обрав насамперед синтаксис”,
якому „припала роля тієї дрібки дріжджів, яка рухає
цілу опару і яка визначатиме смак тіста й виробів з ньо- го”23. Ми припускаємо, що своїм перекладом „Одісеї”,
як, наприклад, і „Рецензією на збірник „Народні пісні
Галицької та Угорської Русі, зібрані Я. Ф. Головацьким”
та ін., мовознавець намагався спростувати окремі свої
зауваження, висловлені раніше, щодо відсутності потре- би розвивати українську мову („...немає жодної необ- хідності пнутися зі шкури, щоб утворити фразу наріччя,
зовсім несхожу на фразу літературної мови, як це роби- ли у нас деякі поборники самостійності малоруської
мови. Це означає возити дрова до лісу”24 та ін.).
У цьому ж контексті визначення ролі мови як ін- струментарію формування духовності народу ґрунтовно
працював і Іван Огієнко (1882 р. народження, Київська
губернія ‒ 1972 р. смерті, Вінніпег) ‒ мовознавець, лек- сикограф, перекладач, історик церкви, політичний, гро- мадський й церковний діяч, митрополит УАПЦ, педа- гог, дійсний член Наукового Товариства
ім. Т. Шевченка. І. Огієнко конкретизував концепцію
О. Потебні про мову як духовний ареал народу, розви- нувши ідею церковних богослужінь рідною мовою, не
втомлювався підкреслювати, що „від пастиря великою
мірою залежить здоров’я народу, дух нації”25, незважа- ючи на те, що через політичні причини
(„південноруський сепаратизм”26) був вилучений з укра- їнської історії, що не вплинуло на його плідну багатог- ранну діяльність за межами України.
І. Огієнко досконало володів церковно- словʼянською мовою (він ‒ автор „Історії церковно- словʼянської мови”, шість томів якої побачили світ 1926
‒1929 рр. у Варшаві), але для небуденного стилю перек- ладу тексту Біблії він, як і О. Потебня для „Одісеї”, та- кож обрав живу українську мову. Його переклад має
лише „поодинокі узвичаєні церковнословʼянізми”27
.
Науковець здійснив підрахунки за текстом Біблії, якими
довів, що навіть первинна церква Христова мовою бого- служінь вибрала не класичну, а народну мову: напри- клад, словник Нового Заповіту складає 5500 слів, з яких
3000 слів грецької класичної мови, а 2500 ‒ із мови на- родної; звідси випливає, що відношення класичної мови
до народної 6: 5. Як зауважив І. Огієнко, у Новому Запо- віті переважають народні граматичні форми, його синта- ксис також пристосовано для розуміння простого лю- ду28. Оскільки християнська церква ще від свого виник- нення брала за основу народну мову, то всі богослужін- ня, за І. Огієнком, треба відправляти живою мовою сво- го народу: „Кожна віра найміцніше зв’язана з рідною
мовою народу, бо рідна мова – то основний родючий
ґрунт кожної віри... Хто міцний у рідній мові, той міц- ний і в батьківській вірі”29
. „Треба свідомо знати й міц- но пам’ятати, що коли церква відкидає живу мову, як
мову богослужбову, то вона тим самим кидає тяжкі ко- лоди на дорогу розвою її. Бо вона своїм відкиданням
показує, що наша мова ніби ще недозріла! І навпаки,
18 Ibidem, P. 229.
19 Ibidem, Р. 268.
20 Ibidem, Р. 231.
21 Ibidem, Р. 268.
22 Shevelov Yu. Vybrani tvory. V 2 kn. Kn. 1. Movoznavstvo [Selected Works. in 2 vol. Vol. I. Linguistics], Kyiv, 2008, Р. 495 [In
Ukrainian].
23 Ibidem, P. 491−493.
24 Potebnya A. A. Estetika i poetika [Aesthetics and Poetics], Moscow, 1976, Р. 265 [In Russian].
25 Bilenko H. T. “Slovo propovidi i dialektyka sakralnoho i svitskoho. Do kontseptsii I.I.Ohiienka” [The word of sermon and the dialectic
of the sacred and secular. To the concept of I.I.Ohiienko], Dukhovna i naukovo-pedahohichna diialnist I. I. Ohiienka (1882‒1972)
[Spiritual and scientific and pedagogical activity of I. I. Ogienko (1882‒1972)], Kamianets-Podilskyi, 1997, Р. 30‒32 [In Ukrainian].
26 Shchegochev S. N. Ukrainskoe dvizhenіe, kak" sovremennyi etap" yuzhno-russkago separatizma [Ukrainian Movement as Modern
Stage of South-Russian Separatism], Kіev, 1912, 588 p. [In Ukrainian].
27 Nimchuk V. Das Ukrainische als Kirchensprache. Ukrainska mova v tserkvakh [Ukrainian as a liturgical language], Deutsch-Ukrainisch,
2005, P. 41.
28 Ohiienko I. Kostiantyn i Mefodii yikh zhyttia ta diialnist [Constantine and Methodius: Life and Deeds], Varshava, 1927, Ch. I, Р. 76,
222‒223.
